Життя до війни було чудове. Я була в декреті - мала народжувати, і почалася війна. Ми були в окупації, а коли намагались виїхати, нас довго не випускали. Я дуже сильно хвилювалася за дитину - це було найважче.
Повбивало хороших людей. Вбило жінку, а в неї залишився хлопчик десяти років, і він бачив, як маму вбило. Це шокувало.
Всі психологічно дуже підкосилися. В гіршу сторону все вплинуло.
Коли звільнили наше рідне місто, ми дізналися від людей, які виїжджали, в телеграм-каналі. Потім зателефонували батьки, кажуть: «Наші солдати біля нас, ми їх бачимо!» І ми тоді були дуже щасливими.
Ми сподіваємося, що дуже скоро війна закінчиться. Думаємо, що у травні будемо святкувати нашу Перемогу. Своє майбутнє я бачу в Україні. Відбудуються всі міста і наші діти будуть згадувати цю війну тільки в книжках з історії.
