У 2014 році ми у себе вдома пережили військові дії. Коли вони почалися в 2022-му знову, було дуже страшно. Я не знаю, як описати. Паніка, страх. 

Поки ми були вдома, у нас комунікації ще були. А на момент від'їзду в нас вже не було нічого. З їжею ми викручувалися, бо магазини ще працювали: асортимент був не такий, як зазвичай, але голодні ми не були. Я була в суцільному шоці. У чоловіка сміливості вистачало бігати по магазинах. Особисто я дуже захворіла через нервове виснаження: погано їла, дуже схудла – страх мене так окутав. 

Дуже великий стрес був від вибуху на зорі. Наш будинок дев’ятиповерховий аж похитнувся. Кожен день ці звуки шокували. 

Самий страх був, коли ми сиділи у тамбурі. Дуже було страшно за доньку, всілякі думки лізли в голову. Все дуже страшно. Евакуація у нас була. Ми не змогли зібрати всю родину одразу, бо я боялася вийти з квартири. Мої знайомі виїжджали, і у них було одне місце в машині. Нас з донькою забрали, бо я вже доходила. Дуже було страшно, ми до цієї машини бігли, як зайці, бо з усіх сторін чулися постріли.

Чоловік залишився, бо у нього був ще старенький батько. Мої батьки до останнього не хотіли виїжджати. Вони молодші, тому примусити ми їх не могли. Через деякий час домовилися з перевізниками, і чоловік з батьком теж виїхав. Мої батьки виїжджали автобусом евакуації, тому ми влітку тільки змогли зібратися в одному місці. 

Зараз стрес, мабуть, затухає, але коли якісь страшні моменти наступають, все одно проявляється. Два дні тому «Шахеди» літали - я їх чула. Куди заховаєш цей стрес, як він все одно вилазить назовні? Я дуже хочу, щоб був мир, щоб у нашій країні все налагодилося, і ми жили в безпеці.