В Оріхові життя зупинилось: постійні обстріли змусили людей тікати до підвалів, а потім - і з рідного міста.

Я з Оріхова Запорізької області. Це Пологівський район. Сім’я в мене – син дорослий і чоловік. Один син окремо живе.

Ми були вдома, коли почали стріляти по місту. Мені й досі незрозуміло, чому росіяни до нас взагалі прийшли. 24 лютого ми дізналися з новин по телевізору, що почалася війна. Відразу почали збиратися в підвал. Дев’ять місяців там сиділи. Виходили, щось робили – і тікали знову. Не було ні води, ні світла.

Ліки просили купувати, коли люди їхали до Запоріжжя. Води нам трошки давала наша громада. І в сусіда в колодязі воду брали, щоб білизну прати і митися.

З магазинами проблеми в Оріхові - купити до пуття нічого не можна.

Я на пенсії, чоловік і син раніше працювали, тепер не працюють. Нам в Оріхові давали допомогу: крупи, консерви. Фонд Ріната Ахметова давав допомогу. І в церкву одну ми ходили - отримали крупи, олію. У нас свої закрутки були. З голоду не помираємо - ми не звикли шикувати.

Приїхали у Запоріжжя, орендували квартиру. Місяць поживемо - побачимо, як воно буде. Дорого виходить. Сподіваємося, що росіян відгонять, тоді повернемося, підремонтуємо хату й будемо доживати свій вік. Щоб виїжджати далі Запоріжжя, потрібно мати кошти.

Виїжджали ми під обстрілами. Водій до нас під’їхав, бо побачив, що ми біжимо з сумками.

Труднощів не було в дорозі. На блокпостах у хлопців перевіряли документи. Фотографували чоловіка, сина. А в мене подивилися паспорт – і все.

У нас котик і дві собачки. Там лишалися сусіди, вони годують наших тварин. Ми їм крупи залишили. Сусіди дзвонили і говорили, що якісь люди ходять ночами та світять ліхтариками у двори, щоби щось вкрасти.

Я щодня з самого ранку плачу, вже й таблетки пила. Депресія страшна. Я уколи собі робила, щоб нервову систему підтримати.

Хочеться, щоб відігнали росіян зовсім, щоб на літо ми повернулися по своїх домівках. Ми молимося за наших воїнів - нехай їх Бог береже. Усе буде добре. Аби тільки вдома усе ціле було.  Бо приліт був у наш двір - пошкодило сарай, спальню нашу.

Та найголовніше – щоб діти живі були, а ми - здорові. Все буде Україна, як то кажуть.