Варвара Яківна з родинами синів кілька місяців жила на Дніпропетровщині. Зараз вони вже повернулись у Слов’янськ і сподіваються, що зможуть зимувати вдома.

Ми зі Слов'янська. В 2014 році нікуди не виїжджали. Тоді працював хлібозавод, і ми працювали, поки не вимкнули світло. А в цьому році виїхали в Дніпропетровську область на кілька місяців.

Коли у лютому 2022 року почалася війна, ми були шоковані. Ми думали, що війна вже закінчилася й ніколи не вернеться, але почались обстріли. Магазини не працювали, але ми гуманітарну допомогу отримували. Фонд Ріната Ахметова також допомагав, тож з їжею проблем не було.

Усе можна пережити, аби тільки не стріляли - не дають нам нормально жити.

Було дуже складно з виїздом. Дітей відправили першими - вони поїхали евакуаційним  поїздом до Львова. А ми виїхали аж у червні, бо дуже гаряче було. З кінця літа ми вже жили всією родиною на Дніпропетровщині.

Мій старший син – інвалід. Йому коляска потрібна була. А де її отримати? Та якось обходилися. Ми жили всі разом, нас добрі люди  приютили. А як сказали, що газ даватимуть, ми зібралися й повернулися сюди. Домівки вціліли, то будемо вже якось тут жити.  

Я вірю, що війна закінчиться нашою перемогою. А коли – не знаю. Росіяни підступні. Щодня щось нове вигадують. Але ми надіємося, що все налагодиться. По-іншому не може й бути. Ми тут виросли, потім дітей виховували. Думали, старість буде спокійною… Але нічого - все буде добре.