На околицях Слов’янську небезпечно через обстріли. Зараз стало тихіше, люди вже не ховаються  по підвалах, але жити нормальним життям і досі не можуть.

Мені 65 років, живу з дітьми і онуками. У мене онуки-близнюки. Залишилися ми вдома, коли були обстріли. Звичайно, страшно було, ховалися, де тільки можна було. Пережили. Дай Боже, настане мир. Ми з Билбасівки, що коло Слов’янська.

В 2014 році онучатам рік був, я з ними тимчасово переїжджала до старшої сестри. Діти тоді вдома залишались.

Коли оголосили, що росіяни на нас напали 24 лютого, ми не повірили. Це для нас було великим шоком. Ми чекали найстрашнішого, мабуть, у перший день, а воно розтягнулося на кілька місяців.

Спали на підлозі, у підвал спускалися. Харчі зникли з магазинів.

Дякуємо Фонду Ріната Ахметова, що пізніше вже почав допомагати. А в лютому і березні було дуже тяжко. Ще ж і діти не все розуміли. Страх у них так і залишився. Тільки почують якийсь гул чи стук – одразу лякаються. Ми надіємося на мир – чим швидше, тим краще.

З четвертого листопада в нас є газ, а до того його не було кілька місяців. Світло зараз є, вимикають рідко. А влітку, особливо в червні, світла тижнями не було. Ми зробили собі на вулиці плити, топили їх і готували на них їжу.

У нас ще жили знайомі з Харківської області. Вони тоді не змогли тут оформити статус ТПО, тому що в Слов'янську нічого не працювало – офіційні структури з міста виїхали. Було дуже тяжко всіх прогодувати. Нас було шестеро, і їх троє дорослих людей. Ділилися всім, чим могли.

Бувало, приготую поїсти, а воно скисне. Правда, підвал допомагав.

Найстрашніше, що ми пережили, – це обстріли. А тепер думаємо, що в нас уже тут мирно буде. Хоча й не тихо – чуємо, як Бахмут обстрілюють. Там люди страждають страшенно. Віримо, молимося, бажаємо ЗСУ стійкості та перемоги.

Онуки тепер онлайн навчаються: старша онука на фармацевта вчиться, а хлопчики-близнюки у четвертому класі. Важкувато. Діти ж весь час удома від початку війни. Навіть за двір не виходять. У них немає жодних розваг. Добре, що вони хоч удвох - це багато значить.

Багато хто говорив, коли точно війна скінчиться, але вона і досі триває. Напевно, ще довго буде. Сподіваємося, що в наступному році закінчиться хоч би до літа. У мене вік уже поважний, і здоров'я не те. Надіюся, що миру дочекаюся.