24 лютого я прокинулася від вибухів. Звісно, ми злякалися, було незрозуміло, що робити, що відбувається. Ми виїжджали через місяць після початку повномасштабного вторгнення в Дніпропетровську область, але рік тому повернулися додому.

Виїжджали ми з чоловіком і батьками. Зібрали речі, скільки влізло в машину, і поїхали до родичів. 

А коли вже з'їхали від них, нам трапилися гарні люди, в яких ми орендували житло. Вони нам допомагали. А ще – співробітники ЦНАПу, коли ми оформляли допомогу ВПО. Дуже гарні люди.

Я не знаю, чи можна навчитися долати такий стрес. Мабуть, ми адаптувалися трішки, але все одно нам важко. Ми далеко від дому були, відчували страх через невідомість. Всі трошки нервуємося, але, дякувати Богові, з близькими та родичами війна нас не роз'єднала. 

Майбутнє я бачу світлим і незалежним, без корупції та війни.