Овсянік Єлизавета

Комунальний заклад "Елітнянський ліцей Вільхівсьої сільської ради Харківського району Харківської області", 10-Б клас

Вчитель, який надихнув - Ведмеденко Світлана Василівна

"Війна. Моя історія"

Ранок. 5:11. 24.02.22. Я прокидаюся від гучних звуків. Схоже на те, що якісь люди запустили феєрверк, починаю прислухатись... Зрозумівши, що ніякий це не феєрверк, швидко зриваюся з ліжка і вибігаю до зали. З другого поверху до мене уже спускається сестра, дуже налякана, говорить: “Лізо, почалось. Швидко збирай всі важливі речі та документи”. Я негайно починаю робити все, що сказала сестра.

7:34. Ми спускаємо всі речі до підвалу і починаємо читати новини. Вдома ми одні. Бабуся і мама на роботі. Дочекались, поки прийшла мама. Залишилось дочекатись бабусю.

8:03. Нарешті бабуся повернулася. Сказала діставати речі з підвалу і залишатися вдома. Вибухи добре чутно.

9:48. Чуємо, як обстрілюють Чугуїв. Я дуже налякана, але зараз не час боятися.

З 10:00 до 23:50 вибухи посилюються, тому весь день сидимо у підвалі.

25.02.22. 13:15. Чуємо, як їде російська колона, через Вільхівку на Харків. Вибухи не припиняються. Газ та світло вже вимкнули, інтернет поки що є, стежимо за новинами.

21:10. Попередили в чатах, що повідомлення та дзвінки прослуховуються, потім сказали, що ближче до 10 ночі обірветься зв’язок.

26.02.22. Зв’язку не було, думали, чим зайнятися, поки чуємо сильні вибухи. Вирішили з сестрою почитати книги, щоб хоч якось відволіктися. Без їжі не були, бабуся готувала супи, бо було багато заготовок. Поки мама носила воду під обстрілами.

08.03.22. “Вже березень” - подумала я, але одягла теплий одяг, бо було холодно, не зважаючи на початок весни. До 8 березня вибухи лише посилювалися. Наша влада кудись поділась, ні до кого було звернутись. На це свято вирішили посидіти із сім’єю. Але рашисти не дали нам відсвяткувати, то ж ми спустились у підвал, бо почався артобстріл. За цей час загинуло восьмеро людей.

16.03.22. Було дуже холодно. Температура знизилась до -18 градусів за Цельсієм. Важко було розпалити вогнище, щоб хоч зробити чай. Весь цей час літали гелікоптери, їздили російські колони. Дві години на добу ми мали можливість вийти на поверхню, тому що працювали російські снайпери.

25.03.22. Російські війська вперше окупували Вільхівку. Почались обстріли села. На жаль, колона ворогів, яка рухалась нашою вулицею, завдала нашому дому величезних збитків. Оскільки було дуже гучно, підвал не витримував касетних вибухів.

26.03.22. Почалось звільнення нашого села від ворогів. Під час бою на нашій вулиці у нашому дворі загинув наш військовий. Ми чули, як рідну нашу школу обстрілювали.

27.03.22. Вільхівка була визволена. Моя сестра уже не витримувала цих обстрілів, у неї були істерики, у той час, як я спала, щоб не чути сильних вибухів.

28.03.22. Іноді ми ночували в домі, до прильоту по нашому будинку. Але це було дуже моторошно, оскільки ми бачили зарево. Одного разу, коли летів винищувач, було дуже чутно, оскільки він пролетів над нашим будинком. Вікна тремтіли, від цього ще страшніше було. То ж ми приймали рішення спускатися у підвал. У нас було декілька секунд, щоб добігти до сховища, тож бігли ми по одному, чекаючи в коридорі, поки вибухне.

07.04.22. Після прильоту по нашому будинку ми вийшли на вулицю. І ось яка картина відкрилася перед нами: вікон цілих ніде не залишилось , другого поверху немає. Моя сім’я вирішила піти в надійніше укриття, до наших сусідів. Звідти нас і змогли вивести волонтери в безпечне місце.

Зараз ми відновлюємо пошкоджене ворогом і потроху забуваємо те, що пережили. Через повномасштабну війну змінилось усе, це був переворот нашого життя. Для мене та моєї сім’ї той день навіки залишиться, як страшний сон. Я вірю в нашу країну, і знаю, що буде ПЕРЕМОГА.