Олексій Тенета

Харківський педагогічний фаховий коледж Комунального закладу "Харківська гуманітарно-педагогічна академія" Харківської обласної ради, 2 курс

Вчитель, який надихнув - Гейдел Алла Михайлівна

"Війна. Моя історія"

Як наразі не важко про це згадувати, але спробую. Харків. Північна Салтівка за сто метрів. Ранок 24 лютого. Прокинувся від вибухів і не міг зрозуміти, що це могло бути. Зателефонував мій друг зі словами: «Виїжджайте, почалася війна». Вся наша сім’я припала до телевізору і стало зрозуміло - війна.

У цей час мені було дуже страшно. Я не знав що робити, батьки теж . У вікні я побачив, як люди зі своїми речами сідали у машини і швидко від’їжджали. Ми пригадали в цей час, що в нашій машині палива дуже мало і ми нікуди не доїдемо. Весь цей час я намагався підтримувати свою сестру та своїх батьків. Відсутність палива, дефіцит ліків, продуктів, а ще - бабуся і дідусь, яких треба було доглядати. Все це змусило нас мобілізуватися якнайшвидше.

Разом із мамою ми відносили продукти харчування і ліки бабусі і дідусю. Я чув, як лунали вибухи десь поряд. Було страшно, але ми йшли. Бабусі і дідуся вже нема. Клята війна забрала їх. Зараз я можу їх тільки згадувати.

У перші дні ми сподівалися, що це якась помилка, що це трапилося не з нами. Ми, до речі, і зараз так думаємо. Але життя показало, що це є трагічна дійсність.

Зараз ми починаємо жити по-іншому і розуміємо, що ніколи не повернемося до минулого. Ми зрозуміли, що треба цінувати наших близьких, наш дім, нашу мову, нашу країну.

Я мріяв грати з моїми товаришами у футбол на Чемпіонаті України, я йшов до цього, але війна зруйнувала мої мрії.

Я не знаю, що буде далі, але моя мрія - жити в Україні, у вільній, незалежній державі. Я хочу, щоб моя обірвана мрія здійснилась – разом із товаришами по команді відстоювати на футбольному полі честь моєї країни. Я дуже цього хочу! Я в це вірю! Так буде!