Стельмах Вікторія, 11 клас
Фастівський ліцей №5 Фастівської міської ради Київської області
Вчитель, що надихнув на написання есе: Семендяй Оксана Миколаївна

Війна. Моя історія

ПРОТЯГ

Ворог ввірвався раптово, як протяг, що розчахує вікна й двері, зриває дахи, спустошує всі ознаки життя. Але, роздумуючи над цією нелегкою темою, я доходжу висновку, що він вже давно чатував, надслухаючи кожен наш рух, і, що найстрашніше, ми цього заслуговуємо, оскільки роками приручали його, та й тепер, здається, не цілком змінили свою тактику. Моя історія більш радісна, ніж могло бути, і я ні на день цього не забуваю. Вони знаходилися зовсім близько, мені ввижався стукіт до хати, неначе я прочиню щілину - і воно просочиться сюди, разом зі своїм огидним гаканням. Я ненавиджу структуру всього моквінського, в купі з їхнім язиком. Я пам'ятаю той момент, коли все почалося, точніше, від того часу, як була вже "включена" в сам процес збирання пожитків, готовності до термінової евакуації. Бо початок цього стався не тільки до мого народження, але тисячу, якщо не давніше, літ тому. На жаль, я не могла нічим допомогти фізично, однак майже відразу зметикувала -допомога словом також є дуже важливою. Особиста путь тепер завжди пролягатиме наперекір, в моїй душі відкладено, кожну добу я мислила вночі в коридорі, скільки залишилося до смерті? Проте потім зрозуміла: вона ніколи не прийде, ніколи. Ми незнищенні. Постійні. Ми -константні. Треба просто навчитися існувати в цьому вакуумі, за умови нестачі повітря. Бути міцною. Кохати всім серцем і зробитися одним цілим з Нацією, частинкою якої поталанило стати.

Пізніше заглибилася у спадщину Великих та переконалася: пращури вміли почуватися щасливим у значно важчих обставинах. Я не можу стверджувати - якою буде моя історія, вона ще не завершилася. Поки йде за планом. Спокій. Тривога. Відбій. Часто переслідує відчуття, що для внутрішнього поневіряння забули прислати сповіщення відбою. Менше з тим, двадцять чотири на сім я задоволена сонцем довкола.

ДОБРОГО ВЕЧОРА!

Перетерпимо. Переболить. Ми вижили в найтяжчі дні реалій. Від старту і до фінішу - щемить. Скоро вона настане!

Переплачемо. Не забудемо. Перегорнемо. Переоремо. На обличчі лиш тільки борозди. На полях - кацапські соняхи. І війна, що нами не була заслужена, накрила нас із головою хвилею.

Доброго вечора! Ми з України. Ті, хто незламні. Ті, хто вцілілі.

Яскравим спалахом у пам'яті нічого не винних закарбувалася правда. Що тепер буде висловлена.

Всюди, де тільки можна, житиме. У розмовах. І щирих прагненнях. До прекрасного. До рідного. До відвойованого краю.

Скільки ще нам треба перебути! Це не запитання - твердження!

Лише одна битва - і буде здобута. Воля! І ще раз нами затверджена.

Ми так хотіли вкотре підтвердити, що по-праву дана незалежність. Ось зламали... Всі заплановані брехні. Зламали свідомість самозваного царя імперій.

Доброго вечора, ті, хто зостались. Незважаючи ні на які прикрощі! У себе вдома. Їм не було куди податись. Та і навіщо це? Доброго вечора ті, хто так вірять. Ті, хто віддали серце за правду свою. Воно б'ється так, ніби окремо від людини. Живий і невгамовний мотор.

Жодний танк не прориє траншею швидше, ніж укріплять наше місто. Жодними колесами не проїде там, де стануть наші "їжаки" злісні. Тут будуть звучати трембіта, бандура. Трьохструнним - геть звідси! У них нема долі своєї, виходить. А нам - тут іще літо зустрічати скоро! І взагалі. Незабаром прокинеться природа. Не соромте своїми снарядами. Нам шарітися перед солов'їними співами. Вони ж не знають, що ви сюди прийшли і хочете тут осісти...

Доброго вечора. Станьте на килим. Витріть ноги. Скажіть "паляниця", "лисиця купує в крамниці пиріг". А далі будемо дивитися.

Доброго вечора. У нас немає фашистів. Ми були вільні, ними і лишились. Це ви шукаєте тут якогось Бандеру. Він живе досі! Десь там у далекому селищі, в центрі в маленькому. Та чорна та діра. Бо вже десять разів нападали, а ніяк.

Сміятись будемо в кулак. І плакати водночас. Не розберете наші почуття за поглядом очей сталево-сірих. Наші воїни найкращі! Хоча, в них лише одне життя, їх не так легко збити з пантелику, бо мають люблячі серця.

Доброго вечора... Паничу. Ми з України!!!

#затишокусерці