Чубукін Микола, студент групи ТО-212 ВСП "Харківський комп'ютерно-технологічний фаховий коледж НТУ "ХПІ"

Вчитель, що надихнув на написання есе - Максимова Ірина Володимірвна

Війна. Моя історія

Війна - це жахливе явище, якого остерігаються всі країни та їх населення. Але, нажаль, ця страшна подія торкнулась моєї країни та моїх близьких, саме про це я хочу розповісти. Як і всі українці я прокинувся від вибухів, тоді я і моя сім’я вважали що це хтось розважається з феєрверками, але через десять хвилин до нас подзвонила тітка і повідомила, що бачить полум’я біля гаражів на Північній Салтівці, і ще через деякий час всі люди писали в чатах та надсилали відео, як їде зброя, як палають деякі домівки та як люди панікують від побаченого. Вже тоді в нас не було сумніву, всі ми зрозуміли, що почалася війна.

Тоді я відчув сильний страх за своє життя, та життя близьких мені людей, оскільки з фільмів і з розповідей офіцерів, які приходили до школи в дитинстві та розказували, як це моторошно жити під час війни, я знав, що з нами могло відбутися все, що завгодно, від полону і до смерті. Саме тому перші дні війни були для мене найжахливіші за все життя. І тоді я навіть не уявляв, як це вплине на моє майбутнє життя.

Для моєї родини це в першу чергу означало різку зміну планів на майбутнє, в батьків це було пов’язано з роботою, а в мене й мого молодшого брата зі школою. До моменту початку війни я ще ніколи навіть не замислювався, що плани на майбутнє, та спокійне і мирне життя може так різко змінитися.

З самого початку війна змінила життя багатьох людей, і це не обійшло стороною і мою родину. Після початку повномасштабної війни я зі своєю сім’єю поїхав до бабусі в селище в Харківській області, де я знаходжусь і по сьогоднішній день.

Нажаль, ми приїхали взимку і перші дні були холодні настільки, що ми були змушені спати в одязі. Не дивлячись на війну, я зі своїм молодшим братом продовжували навчатися у школи онлайн в селі. Моя мама викладач, тому війна тільки на початку вплинула на її працю, але невдовзі налаштувалось дистанційне навчання і вона продовжила викладати. А батько через війну втратив роботу, і він довго шукав нову роботу.

Ми були цілі фізично і не дуже постраждали матеріально, але дуже постраждали морально. Кожен з нас намагався підтримати та підбадьорити один одного, та не дивлячись на це ми всі розуміли, що наш внутрішній світ вже не буде колишнім.

Хоча війна зруйнувала багато осель, і забрала життя багатьох мужніх військових, вона водночас згуртувала великі групи людей, таких як: волонтери, військові, та навіть звичайні люди. Саме ця згуртованість не дає людям впасти у відчай, і дає надію на перемогу!