Абрамчук Оксана, 9 клас, Федорівська гімназія Вирівської сільської ради

Вчитель, що надихнув на написання есе - Олійник Катерина Іванівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

1000 днів війни – це не просто цифра. Для кожного – це  важкий шлях, який він пройшов. Це неочікувана реальність, в якій опинились усі українці в лютому 2022 року. Цей лютий триває і  досі.  Для мене ці дні стали не лише випробуванням, а й періодом великих змін у житті. Перші дні війни були шоком. Все здавалося нереальним. Новини про наступ ворога лунали зі всюди, але з часом це стало частиною реальності. Але…

Новини з фронту, вибухи , які було чутно за декілька кілометрів, сирени, що руйнували мої мрії та майбутнє життя – це все здавалося якимсь страшним фільмом жахів. Але реальність виявилась значно жорстокішою.

Однак з часом ти розумієш, що життя триває, потрібно жити тут і зараз. Люди навколо мене живуть, працюють, навчаються, донатять, допомагають один одному. І я також зрозуміла, що маю свій шлях у цій війні.

Ці 1000 днів, також стали часом, коли народ згуртувався, як ніколи. Люди з різних міст і сіл допомагають один одному, плетуть сітки, збирають продукти: закрутки, їжу швидкого приготування, овочі , крупи, відкривають збори для наших військових.

Я бачила, як незнайомі люди ставали родиною, як кожен допомагав іншому, навіть коли сам мав мало. Ця війна стала моментом, коли Україна показала свою силу та непохитність.

Найважливіше, що дали мені ці 1000 днів – це віра в Перемогу. Навіть коли здається, що світ руйнується, я знаю, що ми йдемо до того дня, коли війна закінчиться, і ми будемо будувати нове життя на руїнах старого. Віра в краще майбутнє допомагає мені продовжувати йти вперед, навіть коли здається, що немає сил.

Ці 1000 днів війни – це не просто відлік часу, а ціле життя, насичене різними подіями та емоціями. Але найголовніше, що вони навчили мене розуміння, що ми сильні, непохитні, і наша воля до свободи ніколи не згасне.