Ми застали початок війни вдома, у мирному Краматорську. А потім були сирени, вибухи, жах та довга дорога в нікуди з однією валізою  речей. Був страх за життя, невідомість, паніка - бо це з нами вже вдруге за вісім років. Перший раз ми тікали в чотирнадцятому з Горлівки.

Дорогою зі сходу на захід ми проїхали багато українських міст. Новини про руйнування і смерть мирних людей доводили до істерики. Зараз ми перебуваємо у Трускавці, а що далі - невідомо. Додому повертатися не можна, але є надія, що наша родина знову здобуде свою домівку, діти підуть в свою школу і побачать друзів.