Сніжана, 11 клас, Луцьк

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Світ змінюється після кожної прочитаної книги. Відома істина, бо людина спершу пізнає життя саме так. А література, за мудрим висловом Ірини Фаріон, – це моделі поведінки, світогляд, переконання, ментальність нації. Ось так і я пізнавала цей світ: через книжки, спілкування з ровесниками, дорослими. До 24 лютого 2022 року…

Цей день, мов рентгенівський промінь, показав усьому світу, що означає «українець», «Україна», що таке добро і зло. Змінилося життя усіх нас водночас.

Війна постукала в наші двері. Усе, чого я вчилася в житті, раптом постало у всій відвертості переді мною. І ось уже протягом трьох років українці доводять собі і світові: «Ми – нація непереможних!» Наскільки були не готові до нападу росії, настільки швидко українці мобілізувалися, об’єднавшись у міць ЗСУ, волонтерський рух. Ми боронимо свою землю серцями, силою духу, нескореністю і щирою відданістю Україні.

А як інакше? Бо ми – нація, народ, якого «правди сила ніким звойована ще не була». Здається, саме про наше сьогодення написав Павло ці пророчі слова.

Хижа, люта, темна сила вчинила злочин проти миролюбного, працьовитого і світлого народу. Багатовікова історія цього протистояння є підтвердженням людиноненависництва росії та шляхетного героїзму народу України. Я з гордістю свідчу: українці – нація людей з глибокою совістю. Здатність чинити опір загарбникам, боротися за життя й незалежність, виживати у скруті, зберігати нашу культуру і духовність – ментальні риси українства. «Ми –унікальна нація. У нас хліборобів морили голодом. Режисери ставили спектаклі у концтаборах. Поетів закопували у вічну мерзлоту. У кого ще є атомний саркофаг? А у нас є», − зі знанням справи каже Ліна, наша національна берегиня.

Я не раз замислювалася над питанням: як же нам вдається чинити опір знавіснілому ворогу, що має потужні воєнні ресурси, переважає нас чисельністю, залучає найманців до своєї чорної справи?

Гадаю, що знайшла відповідь: вона в дієвому добрі. У посланні до римлян апостол Павло говорив: «Не будь переможений злом, але перемагай зло добром». І це добро виявляє себе у справах. Кожен з нас робить те, що може. Але служить справі миру, справедливості, гуманізму.

Поетеса Ліна в «тиші мудрої задуми» пише величальну пісню нашому воїнству. Художник Олег, автор незбагненно красивої мальовничої України, свій талант направив проти ворожої нечисті. На його полотнах рідна нам земля та її люди ведуть справедливий бій за право жити, радіти, ростити дітей. Зворушливою є історія добродійства військового волонтера Григорія, безногого інваліда, що на своєму візку об’їздив усю Україну і зібрав мільйони гривень для допомоги ЗСУ.

А наші відважні й невтомні жінки-українки! Вони готують страви, консервацію, окопні свічки для фронтовиків. Згадую бабусеньку, яка розпускала свої кофтинки і в’язала шкарпетки і рукавиці хлопцям на фронт.

Інша старенька біля розбомбленої хатинки у вцілілій дивом печі на Великдень 2022 року пекла пасочки і роздавала односельцям. Згадується і той вияв сили милосердя й доброти, коли в перші дні війни наш обласний драмтеатр та РАГС перетворилися на пункти прийому гуманітарної допомоги. Вони працювали з ранку до ночі.

Люди несли все, що могло допомогти воїнству і тим, хто все втратив: їжу, медикаменти, воду, одяг, медикаменти, засоби гігієни.

Вражали силою співчуття наші друзі-європейці, бо надавали притулок біженцям, споряджали гуманітарні вантажі. Це була така щира, добросусідська допомога нашій землі, що захищала світ від російського нелюда, агресора, і демонструвала: «Ми на боці добра і світла». А кат, відчувши смак крові, нищив і вбивав, грабував безборонних цивільних…

Ми живемо у важкий час, несемо великі втрати, на захист України стали її кращі сини. Вони для нас – Герої. Серед них і мій татко, не військовий за фахом, а кухар. Він пішов влітку 2022 року добровольцем на фронт.

Ми всі чекаємо його і молимося за нього. А сільська громада в Горохівському районі, звідки тато родом, щороку готує передачі для нього й побратимів на фронт. Це так зворушливо і тепло, як батьківське благословення. Мої роки в старших класах пройшли під знаком війни: хвилювання за тата, нічні тривоги, уроки в укритті, дистанційне навчання. Шкода…Але є інший бік в цій ситуації. Мій ліцей активно волонтерить: благодійні ярмарки, листи захисникам, патріотичні прикраси, закупівля дронів, генераторів, ліків для потреб фронту. Ми й досі це робимо, а ще плетемо сітки, «кікімори», робимо окопні свічки.

Ця робота об’єднує нас усіх – від найменших до випускників, вчителів, батьків. Ми почуваємось великою родиною.

Захоплююсь і радію, бо нас об’єднує й робить кращими бажання бути корисними, відчувати свою причетність до спільної благородної справи. Ми тепло зустріли діток, які приїхали до Луцька з окупованих територій. Зробили все можливе, аби вони без остраху зустрічали кожен новий день, знайшли тут друзів. А ще в нашому будинку з’явилась нова сусідка – молода жінка з двома маленькими дітьми, вони приїхали з окупованої Луганської області. Всі ми намагались допомогти їм, несли овочі, фрукти, допомагали доглянути малечу, підтримували і заспокоювали.

Оця щира гостинність, прагнення доглянути малечу, підтримували і заспокоювали. Така доброта – свідчення широкої душі наших людей.

Я бачу стільки прикладів милосердя й доброчинності, що розумію: світ розділився надвоє. З одного боку – тоталітарні режими та їх вожді з кривавими мріями, злочинними діями, а з другого – цивілізований, демократичний світ з вічними цінностями гуманізму, чесності, вірності Божим заповідям.

Один з моральних авторитетів сучасності Блаженнійший Любомир якось в інтерв’ю зауважив: «Серед нас багато добрих людей. Але замало бути добрим – треба чинити добро».

Отож, добро – не лише моральна категорія, а вибір шляху. Вибір свідомих своєї місії людей, сповнених бажанням берегти цей світ, примножувати його красу і духовність для прийдешніх поколінь. От я і прийшла до думки: наша непереможність – це сила доброти. Якщо скласти з усіх пазлів беззастережного добра, шляхетного служіння народу, героїзму наших захисників єдину картину, то вона буде зворушливо-прекрасною і назва її буде – «Перемога»! Хай буде так…