Під страшними обстрілами Попасної люди безвилазно сиділи в підвалах. Їх підгодовували українські військові, а ще до них проривались відчайдушні волонтери з гуманітарною допомогою

Я виїжджала з Попасної в 2015 році, два місяці в Харкові у дочки жила. Не робила до травня місяця, в травні повернулася назад на роботу.

Вдома я в дев’ятиповерхівці жила, знаходилася місяць у підвалі, і місяць на своєму поверсі. Моталась по поверхах, а тоді переселилась у підвал. Ми звідти не вилазили - голодні сиділи, місяць я не бачила хліба. Буханку хліба ми ділили на 15 чоловік. Серед нас було і троє дітей. До нас приїжджали солдати, давали нам пайки – допомагали нам, печенюшок привозили дітворі, солодощі. Привозили нам гуманітарну допомогу волонтери з Полтави, з якоїсь церкви молодь приїжджала. Давали ліки, кому треба було, обезболюючі. Потім з продуктів давали нам допомогу, воду привозили.

Ми тягнули там до останнього: сиділи, думали, що все буде добре. Коли до нас солдати підійшли і сказали: «Виїжджайте, бо тут буде пекло», ми виїхали на другий же день. 

Приїхав автобус, який людей вивозив. Ми виїхали 20 квітня з Попасної. Ми білого світу не бачили, бо так стріляли - було нестерпне пекло. Ми не могли навіть води нагріти. Гуманітарку відкривали: консерви, тушонку - холодне їли.

Сват до мене прийшов на милицях, бо йому теж зруйнували дім. Він інвалід першої групи. Він до мене чотири кілометри пішки йшов. Місяць сиділи ми з ним вдвох у підвалі. Ми ледь виїхали з Попасної сюди, на Дніпро. Така стрільба була, що ми думали, не виїдемо навіть з Попасної.

До нас приїхав автобус 20-го числа, з двох будинків людей забирали. 155-й весь згорілий був вщент, там у підвалі двох жінок придавило плитами: обвалився підвал, а там знаходилися живі люди - їх прибило. Там вже нікого не було, ніяких МЧС, і не могли людей витягти. Вони у підвалах так і залишилися. Ми тоді виїхали. 

Автобус приїхав, і ми тихенько всі увійшли в автобус. Молилися, поки не виїхали майже під Бахмут, щоб з цього пекла виїхати. Як приїхали в Бахмут, відійшло від душі все. Дякую, що живі залишилися.

Дочка теж під обстрілами виїжджала в Полтаву, тепер у Харків повернулась, тому що треба працювати. Дякую людям, що нас привітали тут, у Магдалинівці, до нас дуже добре відноситься. В садок нас прийняли люди. Ми отримуємо гуманітарну допомогу. 

Дуже добре нас приймали в садку, який нас тут обслуговував. Нас три рази кормили, дякуємо їм велике. Зараз голові сільради дякую і всім людям, які приймають нас. 

Нас тут 100 чоловік із Донецької області: з Бахмуту, зі Слов'янська, і попаснян багато тут в даний момент.

Надіємося, що все буде добре. Ми дуже дякуємо людям, які нам допомагають, і від Фонду Ріната Ахметова приходила теж допомога. Ми приїхали сюди в квітні місяці. В чому вискочили з дому, в тому і приїхали. Нам люди тут зібрали гуманітарну допомогу, свої речі зносили, і ми одягалися. Приходили, вибирали речі. Дякую за одежу, яку нам приносили люди.

У нас тут багато інвалідів. До нас одразу приїжджали з лікарні. Нас відвідували психологи, спілкувалися з людьми. 

Ми сподіваємось на краще. Дай Бог, щоб все це закінчилося. Все буде добре, коли війна закінчиться.