Віктор Степанович пережив окупацію в Снігурівці. Він бачив, яким може бути життя під російською владою

В останні місяці я бачив політичне напруження і розумів, що може початись війна. На початку нападу у нас було тихо, ми чули вибухи з боку Херсону. А в березні окупанти вже зайшли до нас. Але я пенсіонер, далеко не молода людина, тож їхати нікуди не став. Діти виїжджали в Івано-Франківськ, зараз вже повернулися.

Окупантів назвати людьми дуже складно. Були солдати такі, з якими можна розмовляти, але здебільшого вони грабували і поводились, як дикуни. Ми бачили тортури і багато горя.

Ми живемо в сільській місцевості, тому з харчами і водою було більш-менш. В людей були свої свердловини і генератори. Кілька разів на ринок харчі привозили. Нам було легше, бо ми свою корову маємо. Наші колаборанти привозили пенсії російські, та ми відмовлялися, не брали.

Через село снаряди летіли. Нас кілька разів «Градами» накрило, пару будинків постраждало. Ми в підвалах сиділи, бо гриміло добре.

Стрес знімаємо роботою біля будинку. Це єдине, що трохи відволікає.

Я щодня стільки вибухів чую, що мені здається, цій війні ні кінця, ні краю немає. Буде те, що в Донбасі у 2014 році. А хотілося б, щоб наша перемога настала якнайшвидше. Щоб наші онуки не бачили війни, хоча деякі вже побачили.