До початку війни мої діти жили в Донецьку. Донька 1962 року народження, а син 1970-го. Жили дуже добре, все було нормально. Але з 2014 року вони змушені поневірятися в пошуках роботи.

Зараз я живу одна в двокімнатній квартирі, чоловік помер два роки тому. Діти приїжджають рідко.

Мені хотілося б забути все пережите за останні роки, але все одно згадується. Ми все життя страждали, не стало легше і зараз. Дуже складно, пенсія маленька, а все дорожчає.

Ми досі часто чуємо постріли. Роки три тому все літало через наше селище. Ми бачили страшні вогняні кулі.

Мрію, щоб перестали стріляти, і ми могли спокійно спати вночі. Через війну в нашому житті змінилося все. Раніше могла вільно їздити до дітей в Донецьк, а тепер всі роз'їхалися, я залишилася тут одна.