Олена з родиною жила в окупації. Це було дуже страшно, тому батьки відправили її з братом потайки через річку, а далі вони дістались території, підконтрольної Україні. 

Я навчалася в Херсоні. Коли там почалася окупація, я виїхала до себе в село, а коли окупанти прийшли до села, ми з братом поїхали, бо було дуже страшно.

Найскладніше – коли були вибухи і прильоти в селі.

А потім вимкнули світло, не було газу. Їжі у нас запаси були, готували на багатті, і у нас балони були. Світла також не було: ми щонайменше сиділи місяць без світла, а так - були перебої. Але ми з братом виїхали раніше, там ще залишалися батьки.

Нас із братом тато привіз до річки, там нас тихцем переправили на інший берег. Ми переночували там, і люди, які також виїжджали із села, забрали нас на машині - так ми і виїхали.

Ми раніше хотіли виїхати, але було дуже страшно, тому що дуже сильно обстрілювали.

У нас є тварини, але вони залишилися там спочатку з батьками, а потім сусіди доглядали за ними.

Поїхали ми до Кривого Рогу, тому що це недалеко від дому, і ми надіємося повернутися додому. На жаль, я не працюю – я тільки закінчила навчання.

Своє майбутнє я бачу в мирній країні, щоб закінчилася війна, і ми більше такого не переживали, тому що це дуже страшно.