Ми у Слов'янську мешкали до війни. Виїжджали на деякий час, а як тут трохи затихло, повернулися додому. У квітні 2022 року я разом із дитиною переїхала в Павлоград. Стало нестерпно, бо вночі спиш, і приблизно о четвертій годині аж підстрибуєш від того, що десь поряд лягла ракета чи ще щось. Саме в цей день, коли виїжджали, сину виповнилося 11 років. 

Мені важко говорити, бо старший син зазнав поранення. У нього було сім контузій внаслідок воєнних дій, було обгоріле обличчя, він довгий час лікувався. У нього головні болі так і не проходять, тільки трошки притуплюються, після поранень координація рухів порушена. Йому виплачують по 780 гривень на місяць. Як можна прожити на ці кошти? А я працюю одна, чоловік помер у 2021 році. Залишилося двоє синів: одному 12, другому буде 26, і в нього вже зовсім немає здоров'я. 

В Павлограді були мої родичі: мама, сестра, зять і дітки їхні. Ми зараз у них тут. Мріємо, щоб закінчилася війна.