«Чоловік обладнав підвал для мешканців будинку і зараз це все підтримує»

У війну Катерина Паскаль не змогла часто бачитися з дочкою і зятем, тому постійно за них турбується. А чоловік весь час піклується і про неї, і про себе, і про сусідів.

У найперші дні ми не ховалися, потім доводилося в підвалі сидіти. Чоловік там поставив грубку, лавочки, стіл, воду провів, навіть зробив туалет. Він там все це і зараз підтримує для мешканців будинку, щоб у разі чого було де сховатися. У нас в будинку тільки скла посипалися в під'їзді, їх мій чоловік з часом поставив.

Я весь час переживала за дітей, чи встигнуть сховатися, чи залишаться живі. Звичайно, все це було тривожно, за всіх я переживала. До війни ми часто бачилися з дочкою і зятем. А тепер не бачимося, бо до них у Білозерське стало дуже важко добиратися.

Мріємо, щоб швидше закінчилося це все, щоб рідний Донецьк був наш, ми так любили це місто. У мене багато родичів на тій стороні, хотілося б з ними побачитися. Хочеться, щоб діти були поруч, а не поневірялися в пошуках роботи. Мрію, щоб ми всі були разом.