В перший день війни я була біля чоловіка. Йому погано було, він 24 лютого помирав. Важко тоді було. Мене все шокувало. Мої родичі в Донецькій області постраждали. 

Шкода людей. Втратили все нажите, тепер перебиваються. 

Дітей шкода, бо гинуть ні за що, захищають нас. Племінника ранило в ліву руку.

У нас вода була весь час, газ також. Світло вимикали, але це можна перетерпіти. Мусимо терпіти. Віримо у своїх хлопчиків, у те, що вони нас захистять, і настане довгоочікувана перемога. Мені здається, що війна вже дуже довго триває.

Хочеться дожити, скільки Бог призначив. Доживаємо віку для дітей і онуків.