Мурза Ангеліна, 11 клас
Тетірський ліцей
Вчитель, що надихнув на написання есе: Загурська Ванда Францівна

Війна. Моя історія

Я не відразу зрозуміла, що відбувається. Коли я прокинулася, то побачила повідомлення від класного керівника: «Сьогодні у школу не йти». Далі прочитала новини – почалася війна. Мене охопив страх, я не знала, що робити. Найперше я зателефонувала мамі, її не було вдома, бо вночі її з братиком забрала «швидка». Її розповідь наповнила мене ще більшим страхом і панікою. Мама розповіла, що вночі вона почула тривогу, медперсонал говорив, що почалася війна. Моя мама з маленьким братиком, всі хворі і медики спустилися в підвал. Там було дуже жахливо. Було важко дихати через пил. Вдень мама розповідала мені, що бачить, як танки і військові машини рухаються в напрямку міста. Мама прийняла рішення: повертатися додому, а далі їхати в Польщу.

-Доню, пакуй валізи, поїдемо, тікаймо від війни, - сказала мені матуся.

Для мене це було дуже несподівано. Я не хотіла їхати, не бажала покинути свою Україну, своїх друзів та родичів. Я сильно плакала, я не хотіла вірити і усвідомлювати, що справді почалася війна, що я змушена їхати за кордон.

Але мама боялася за нас, тому так і вирішила. На світанку ми їхали, я вийшла на вулицю і почула вибухи. Страх посилювався. Поїхали ми не самі, з нами була ще моя тітка з синами, двоюрідна сестра з племінницею. Дорога була дуже тяжкою, моя душа рвалася на шматки. Страшно і складно. Чому ми тікаємо з рідної хати, села, Батьківщини? Чому війна жене нас на чужину? Чи зможемо повернутися? Коли? Безліч питань - і жодної відповіді.

Поляки нас прийняли добре. Мій хрещений орендував нам квартиру, в якій ми жили всі разом. Певний час я прожила в Польщі, а серце та душа мої були в Україні. Щодня я переглядала новини з надією, що війна закінчилася, що українці перемогли у цій боротьбі.

Я розумію, що у мене був стрес, я перестала їсти, я нічого не хотіла. Моє єдина бажання – повернутися додому.

Я повернулася в Україну, я дочекалася. А зараз я мрію про нашу перемогу, я чекаю, я вірю. Щодня я дякую Богу і нашим захисникам, що живу, навчаюся, радію кожному світанку. Боже, допоможи нас вистояти!