Єсьман Нікіта, 2 курс, 26-РПЗ-23-А група, відокремлений структурний підрозділ «Краматорський фаховий коледж промисловості, інформаційних технологій та бізнесу Донбаської державної машинобудівної академії»

Вчитель, що надихнув на написання — Стешенко Олександр Вікторович

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

24 лютого 2022 року моє життя перевернулося з ніг на голову. В один день усі мої плани та багатьох інших людей були зруйновані. Вночі усією родиною (у мене ще є молодший брат і сестричка) лягали спати у центрі дому, тому що це було найбезпечніше місце. Кожну повітряну тривогу ми ховалися у підвалі нашого дому, куди перенесли речі першої необхідності. 

У цей час я взагалі не виходив на вулицю, навіть не бачив сонячного світла, бо усі вікна ми заклеїли чорною плівкою для світломаскування. Довго ми так не витримали, після першого місяця війни вирішили поїхати до більш безпечної Польщі.

Я жив у селищі міського типу, біля природи, а тепер живу у великому місті Варшаві. Було тяжко призвичаїтися до нових умов, але не можу сказати що життя у місті гірше від життя у селищі. Мій тато одразу отримав запрошення від фірми на роботу інженером. Моя мама, за фахом економіст, мусила працювати прибиральницею, бо без знання мови дуже важко було знайти добре оплачувану роботу. Але з часом вона перейшла на більш кваліфіковану посаду.

Коли ми вже трохи освоїлися в Польщі, мої батьки віддали мене та брата до публічної польської школи. Там вже навчалося кілька українців, які були знайомі з польською системою освіти. 

З поляками почав розмовляти одразу, але не польською, а англійською мовою. Звісно, на початку виникали проблеми з порозумінням, проте учні виявилися більш культурними та цивілізованими, ніж я очікував.

На уроках зі мною завжди сидів якийсь поляк, який усе мені перекладав на англійську. Це був цікавий досвід. Польську мову я почав розуміти доволі швидко, бо у такій ситуації ти маєш адаптуватись більшими темпами і це не так важко, коли вже знаєш українську та російську.

З початком наступного року батьки записали мене на курси до польської онлайн-школи програмування, де я зацікавився кібербезпекою. Через рік я вже мав скласти екзамени та вступати до середньої школи разом з поляками. Спочатку я вважав, що мене ця ситуація омине, але в другій половині року я почав інтенсивно готуватися. 

Згодом, я навіть танцював на балу, а також складав три екзамени: з польської та англійської мови й математики. При цьому завдання з математики й англійської мови для мене були написані українською.

У кінці року я дізнався свої результати й дуже здивувався: 100% з математики, 89% з англійської та 76% з польської. За успіхи у навчанні я отримав свідоцтво з відзнакою. Усе це мусило допомогти мені під час рекрутації до середніх шкіл. Треба було вибрати декілька закладів у пріоритетному порядку і за результатами екзаменів й кількістю пунктів на конкурсній основі вступити до призначеної школи.

Через недосконалість і незрозумілість системи рекрутації я не зміг підтвердити науку в технікумі до якого вступив. Я був дуже засмучений, але не відступився й пішов шукати вільні місця у ліцеях. Після пари невдалих спроб, мої результати зацікавили один непоганий ліцей, де я потрапив на математично-інформаційний факультет. Паралельно в Україні я вступив до коледжу, у якому продовжую навчатись зараз за дистанційною формою. При цьому, 

за результатами співбесіди та з урахуванням якісного мотиваційного листа я набрав найбільшу кількість рейтингових балів серед усіх абітурієнтів.

Мій рівень знання польської значно виріс, мене вже складно відрізнити від поляка, тому у ліцеї я маю значно більше друзів ніж у школі. Мені дуже сподобався новий предмет – бізнес. Зараз я навчаюся у 2 класі ліцею і вже п’ять місяців працюю над розробкою власної комп’ютерної гри, на яку чекає багато людей. Планую зробити рекламу гри та власну інтернет-сторінку для просування свого продукту. Я мрію колись повернутись до України, бо саме тут я залишив свої найкращі спогади та друзів.