Моя дитина дуже тонко відчуває світ — навіть більше, ніж дорослі. Вона любить співати, малювати та танцювати. Те, що її надихає або, навпаки, засмучує, часто пов’язане не з великими подіями, а з простими речами. Найперше для неї — це відчуття любові та безпеки. Дитина розкривається, коли поруч є батьки, які підтримують і вірять у неї, коли їй дають можливість бути самостійною та досліджувати світ через творчість і фантазію. Найсильніше ж її ранить критика без підтримки та відчуття нестабільності.

Наше звичне життя різко змінилося в один ранок, який розділив усе на «до» і «після». Ми жили, не задумуючись, що спокій може зникнути так раптово. Перші дні були сповнені страху: ми прокидалися від звуків сирен та повідомлень близьких. Найважливішим стала безпека родини. Те, що раніше здавалося звичайним, стало справжньою цінністю: тиша, світло в домі, можливість просто бути разом.

Найстрашніший день війни я пам’ятаю до деталей. Повітряна сирена розірвала тишу, і в цей момент серце ніби впало кудись вниз. Ми були вдома, коли пролунали дуже гучні вибухи неподалік. Від ударної хвилі здригнулися вікна, було відчуття небезпеки зовсім поруч. Дитина дуже злякалася — почала плакати, тремтіти, не розуміючи, що відбувається. Ми швидко зібралися в укриття, де було багато людей, які мовчали або плакали. Хвилини тягнулися, як години. У той день зникли всі плани та дрібниці, залишилося лише одне — пережити.

Цей досвід став для дитини травмуючим. Вона бачила нашу тривогу і відчула, що світ став небезпечним. Довгий час вона реагувала на будь-які гучні звуки та погано спала вночі. Ця війна забрала спокій, але дала розуміння найголовнішого — що родина та віра одне в одного мають найбільшу цінність. Зараз для нас важливо допомогти дитині відновитися та повернути їй відчуття дитинства. Попри все, ми продовжуємо жити, а заповітною мрією дитини залишається одне: мрія - щоб закінчилась війна, та жити дома завжди у своєму місті.