Мої доньки, Карина та Марина, ведуть активний та творчий спосіб життя. Вони обидві займаються в цирковій студії, яка згодом стала для них другою родиною, даруючи друзів, спілкування, заходи та виступи.

Окрім цирку, Карина дуже любить малювати. Вона займається в міській художній школі та бере приватні уроки у харківських митців. Її роботи приймали участь у різних конкурсах, де займали призові місця, і також неодноразово виставлялися на виставках в харківському метро. У Марини є ще одне захоплення - в'язання гачком. Вона настільки вправно це робить, що навіть бере замовлення від друзів.

Дівчата мають великі мрії на майбутнє. Марина мріє організувати свою циркову студію та стати крутим тренером. Карина ж прагне створити свою ізостудію та стати супервчителем малечі. Їх надихає підтримка друзів та батьків, а ось зайва критика завжди викликає сум та відштовхує.

На початку війни, як і більшість, ми виїхали в більш безпечне місце. Але згодом зрозуміли, що жити далеко від дому - нестерпно. Діти почали замикатися в собі, менше сміятися. Нажаль, поруч не було інших дітей, а їм було потрібне спілкування з однолітками. Тому ми звернулися до спеціалістів міської лікарні та отримали гарну психологічну та медичну допомогу.

Повернення додому принесло нові виклики. Підприємство, на якому я працювала, було зруйновано ракетами, тому я була вимушена терміново шукати нову роботу. На щастя - знайшла. Діти навчилися поєднувати форми навчання - онлайн та заняття у метрошколі. Нажаль, чоловік за час війни переніс 2 інфаркти та операцію, але ми не втратили надію на краще та продовжуємо вчитися жити та радіти кожному дню в умовах війни.

Мабуть, найстрашніший день - це той, коли вперше побачили і почули, як по дорозі повз будинок проїжджала велика колона воєнної техніки. Це було гучно, страшно, вразливо. Саме тоді ми зрозуміли, що все відбувається по-справжньому, що наше життя вже розділилося на до та після. Що в нас ВІЙНА!