Яковчук Світлана, вчитель, Карпилівська гімназія Городоцької сільської ради Рівненського району, Рівненської області

“1000 днів війни. Мій шлях”

В батьківській хаті ми жили восьмеро: батько, мати, брат, його дружина, племінник Богданчик, я, Олежик та Андрійко – мої сини. Було всякого… Хотілося, щоб у дітей був “свій куток”.

За плечима роки: школа, виші, улюблена справа – вчительська. “Мої діти” (більш як сто) найкращі. Живемо – працюємо, вчимося, подорожуємо. Старший син, любимий, з коханою дружиною в’є своє власне гніздечко… Як солодко чути: “Баба Ла”. Менший син, любимий, через два місяці приїде з Британії. Ми заклали фундамент. Буде будівництво… Його власний план, його будинок… Племінник (ні, третій син, любимий) завжди поруч…

Свят-вечір… Моя родина за столом. Помолимося за тих, хто вже не з нами. Огорнула думка: “Боже, за що мені таке щастя?” А далі неспокій…

— Сину, авіарейси скасовують. Як доберешся додому?
— Пішки прийду…

Вечір 23 лютого. Приємні клопоти: зібрано пакет документів – ведемо світло на ділянку… На ранок все по-іншому… Так, як було, вже не буде.

Сьогодні проживаємо 976-у добу героїчного захисту своєї ЗЕМЛІ, щохвилинних молитов. Подорожуємо стежками рідного краю… мріємо об’їздити всю Україну. Заклали “Алею вічного сну” в пам’ять про загиблих воїнів – ГЕРОЇВ-захисників. Щоб пам’ятали… Мріємо посадити сад Перемоги.

Солодко чути: “Бабусю, ти моя найкраща подруга”. В очікуванні продовжувача роду…

852 доба в очікуванні дзвінка, перегляду фото, коротких відео, повідомлень “Все добре”, “Як завжди”, “Не буде зв’язку”, “#”, “Я вже дуже далеко. Де? Сказати не можу”, “4, 5, 0”, “Дуже багато роботи”, “Я дуже зайнятий”, “Немає часу ні на що”.

Син — офіцер. Мрію отримати повідомлення: “Мам, сьогодні буду вдома”…

Наближається свят-вечір. Хочу, щоб здійснилося моє бажання… бажання мільйонів… і за моїм столом зібралася вся РОДИНА.