Вся моя родина жила в Гуляйполі. Три роки тому помер мій чоловік і я жила одна. У перший день війни був і смуток і страх за дітей.

Мою хату розбили, житла у моїх синів теж немає. У місті вбивали людей. Я вже не кажу про нестачу води, світла та газу.

Ми евакуювалися 15 березня, ми їхали колоною автобусів та машин. Думали, їдемо на тиждень або на два, а виявилось надовго. Ми живемо на квартирі в Запоріжжі. Сподіваємось на краще, а ми поки живемо. Все буде добре.