У мене велика родина: діти, онуки та мама, їй уже 90 років. Ми жили у своєму будинку, який завжди був для нас захистом та затишком. Але коли почалися обстріли та окупація, все змінилося.

Наша хата сильно постраждала: стіни потріскалися, вікна вибило, а потім хату ще й пограбували окупанти. Забрали майже все, що могли. 

Ми залишилися без газу, без світла, води. Щоб приготувати їжу, доводилося палити багаття на вулиці.

Жити так було дуже важко, особливо з мамою, їй 90, вона була дуже слабка та перелякана. Ми довго не могли наважитися виїхати. Коли сталася нагода, все ж таки евакуювались. 

Ми виїхали до Одеси. Я дуже сподіваюся на мир, бо хочеться вірити, що невдовзі ця війна закінчиться, і ми зможемо повернутися додому, відновити наш будинок, і знову відчути безпеку та тепло. Це наша велика мрія та надія.