Бохенко Єлизавета

9-Б клас, Коблівський ліцей Коблівської сільської ради

Вчитель, що надихнув на написання: Зав'ялова Галина Миколаївна

Конкурс есе "Війна. Моя історія"

24 лютого, шоста ранку: я прокинулась за годину до свого будильнику, але не від вибухів, а з різким відчуттям занепокоєння. Я проігнорувала свої негативні емоції, бо була заряджена на дуже гарний день зі своїми шкільними друзями.

З січня по 24 лютого я була мабуть найщасливішою людиною. Дуже задоволеною своїм життям. З поглядом у майбутнє в якому тільки благополуччя! Але кляті виродки відібрали в мене найцінніше і тепер мені дуже боляче жити.

24.02 я йшла на автобусну зупинку з думками як класно ми проведемо день (в той день я хотіла зізнатися в теплих почуттях хлопчикові якому я теж була небайдужа), але в житті цього так і не сталося… Коли я дійшла до зупинки нікого не було окрім охоронця, який повідомив мені що школа не працює. Але не сказав причини. Мене це дуже розлютило і я швидко повернулася, щоб сповістити про це сім’ї. Вони збиралися на роботу і також не знали про початок повномасштабного вторгнення. Тому ми, спантеличені, поїхали розібратися що до чого.

Не встигла я ступити на територію школи, як незнайомка сказала нам про воєнний стан, але я все одно до кінця не хотіла визнати що почалась війна, мені було дуже страшно від цієї думки.

Ми повернулися і одразу почали дзвонити близьким. Потім до нас дійшло звернення Володимира Зеленського і я просто сиділа у ступорі. З жахом на очах я остаточно усвідомила що відбувається лише коли почалось метушіння по дому. Тоді я взяла себе в руки і почала хоч чимось допомагати дорослим. Ми облаштовували підвал, до нас їхали родичі з 3-річною дитинкою.

Перша ніч була жахлива.

Ми всі прощались з життям.

Я дуже нервувала, бо моя сестра була в Миколаєві в небезпечному становищі, біля неї прилітали снаряди.

Початок боротьби за незалежність нашого народу остаточно дав мені зрозуміти, що я патріот своєї країни, тому я почала вести соціальні мережі де розповсюджувала правду про ситуацію в Україні та просто підтримувала та підбадьорювала людей (за день на мене підписалось 1000 підписників). Але так продовжувалось лише до найстрашнішого дня в моєму житті..

29.06.2022 остаточно поділило моє життя на «до» та «після».

За цей час я дуже зблизилась зі своєю сестричкою. Після смерті нашої мами ми були відокремлені одна від одної. Нарешті я відчула тепло та підтримку найріднішої людини – своєї сестри. Стосунки між нами стали більш довірливими, підтримуючими та сповненими любові і розуміння.

Але російські нелюди відібрали її в мене. Вони забрали її життя.

За декілька днів до цієї події ми розмовляли з нею про домашніх улюбленців. Вона казала що хотіла купити собі білого котика з жовтим та блакитним очами, як символ України.

І саме в день її загибелі, коли її душа покинула цей світ - у нас в домі з’явився саме такий котик якого вона так хотіла. З самого ранку було дивне відчуття порожнечі, нібито немає моєї половини, без якої я не можу існувати.

Ще не знаючи про її смерть, ми поїхали до міста по справах. Там ми побачили як посеред міста несли труну, сприйнявши це за поганий знак я була налякана.

Приїхав додому я кинулася до телефону – перевіряти чи є відповідь від сестри. Відповіді не було. І це ще більше підсилило мою тривогу. Я почала дивитися новини, де говорили про влучання у будинок. Як тільки я показала своїм батькам новини, в цей же момент мамі подзвонили з новиною про це жахіття. Після цього дзвінка я не змогла себе стримувати, я ридала та кричала від цього нестерпного болю. Та надія на возз’єднання з сестрою, яка жила в мені – пішла слідом за сестрою. Вона померла фізично, а я морально. Це був найжахливіший час за все моє життя і переживали ми його у тому темному, холодному підвалі.

Я довела собі наскільки сильною я можу бути.

Час зовсім не лікує, лікує - ставлення до ситуації, яке я змогла змінити.

Я живу з вірою у душі, що моя сестричка перебралася до мене в серце і стала одним цілим зі мною.

Я поділилася своєю історією зовсім не заради винагороди, а в першу чергу, щоб люди розуміли наскільки ж важливо цінувати рідних та близьких кожного дня.

Дякуйте за кожну можливість побути з ними фізично, будьте з ними щирими та не скупіться на прояви вашої любові до них.

Цінуйте поки маєте. Слава Україні!