Куник Дмитро

10 клас, Херсонський академічний ліцей імені О. В. Мішукова при Херсонському державному університеті

Вчитель, що надихнув на написання: Гудима Ольга Миколаївна

Конкурс есе "Війна. Моя історія"

24 лютого я прокинувся вранці в бабусі в селі. Спочатку я запитав маму, що сталося, а потім написав своїй подрузі. Через 15 хвилин пішов допомагати мамі купувати багато продуктів, але

ми ще не знали, що на місці мальовничого села не залишиться нічого.

Мій тато та дід у цес час були на роботі, вони дізнались про війну вже далеко від дому. Поки вся родина збиралася, у передмісті Херсона вже були бої. Мої батьки прийняли рішення залишитись в бабусі та дідуся. Через деякий час, коли я грав з дітьми, мені друг сказав, що з вікна бачить ворожі танки, які їздять по селі. У цей час бабуся з дідом були на городі, коли ці танки проїжджали по дорозі, мій дідусь, не знаючи, що це ворог, викрикнув "Слава Україні", але через звук двигуна ворожа піхота не почула цього.

Наступного дня за селом їхала колона танків, наші захисники відігнали їх подалі. Потім майже щодня село потерпало від боїв, тільки як заїжджала колона ворожа, та починала бій, наші воїни мужньо захищали та підбивали цю техніку. Окупанти ділилися на 3 групи та їхали з різних боків, через це було дуже складно тримати оборону, також накривали градами та касетними снарядами.

Через деякий час село все більше потерпало від обстрілів та люди, які хотіли врятуватись від смерті, тікаючи через дамбу в Миколаївську область, були обстріляними та вбитими.

Була дуже відважна людина, яка возила хліб в село щодня через цю дамбу, але і вона була вбита окупантами. Ми не забудемо цього героя! Удома був дуже поганий підвал, ми з батьками ходили до сусідів, та коли йшли з підвалу додому поїсти, почався обстріл, поки ми добігли до підвалу, обстріл вже закінчився.

У березні моя сім'я з хрещеною, хрещеним та сусідом намагалися виїхати. Спроб було 3. Перший раз, як ми під'їхали до поста, його почали крити гранатометом, наступного разу не пропустили через те, що сусідні села були обстріляними. На третій раз 2 автомобілі змогли виїхати через пости до Херсона. У цей час наші захисники оборонялися в школі. На цей момент школи немає, її окупанти повністю розбомбили. Обороняли село Одеська бригада. Ми виїхали без дідуся, він не хотів залишати речі, але через обстріли вдалось його вивезти в Херсон, але всі речі були знищені.

Через час у будинку бабусі та дідуся жили рашисти, перед тим як утікти, вони написали записку "Мы ушли" та залишили 2 міни, одна під холодильником, а інша під диваном.

Після того, як я виїхав у Херсон, там теж були обстріли, тому мої батьки прийняли рішення виїхати на підконтрольну територію, але це було дуже складно, тому що окупанти не випускали з окупованих частин. Тому ми поїхали в село Інгульці та намагались виїхати через Снігурівку, але не вийшло. Потім відкрилась дорога через Давидів Брід, виїхали дуже рано та поїхали через пости, я нарахував їх 50 штук. Ми виїжджали на Великдень, тому окупанти, щоб дати можливість виїхати, вимагали сигарети або паску, інакше вони автомобіль перевіряли дуже довго та могли навіть не пропустити.

Коли ми переїхали на підконтрольну територію, на першому пості нам дали відразу паски та цукерки. Моя родина відправилась в Кропивницький. Там чекав мій дядько зі своєю родиною та ще 2 родини його знайомих. Ми орендували будинок на всіх та жили в передмісті. Під кінець літа я зі своєю родиною поїхав в окупований Херсон до дідуся з бабусею, щоб їм допомагати. Назад теж було дуже багато постів, перевіряли речі та татуювання.

Коли ми приїхали в Херсон, його було не впізнати. Усе розвалене, людей майже немає.

Восени Херсон деокупували. Усі співали, ходили з прапорами, раділи життю. Але через деякий час його почали обстрілювати, пропало світло та вода. Деякий час ми були в Херсоні та виїхали в Миколаїв.