«Моя подруга під обстрілом загинула»

Пенсіонерка Валентина Іванівна не може забути перший день війни, коли загинуло багато людей, і серед них її подруга. А сама залишилася жива лише завдяки щасливому випадку.

Під час війни я сиділа в підвалах і в будинку. Якщо якісь сильні були бомбардування, у сусідів десь ховалися, в притулках або в будинку-двоповерхівці, а так я нікуди не виїжджала, тут весь час.

Зараз трошки втихомирилося. Слава Богу, хоч спимо спокійно, а то ж, не дай Боже! Обстріли та й обстріли, ми по всіх кутках ховалися, по підвалах і всюди.

У перший день війни літаком пів вулиці рознесено. Ось тоді ми зрозуміли, що це серйозно. Багато людей тоді загинуло. Прийшло усвідомлення, що це війна, а ми все думали, що тимчасові якісь конфлікти. Ніколи не думали, що війна затягнеться на сім років.

У мене подруга під цим обстрілом загинула. Я збиралася до неї зайти, та затрималася вдома. Буквально через п'ятнадцять хвилин літак прилетів ... І все, загинула подруга, Валя моя. Там 13 осіб або 11 загинуло. Як це забуду? Я ніяк не забуду. Мене як Бог відвів, розумієте? Якби я підходила до Валіного двору, тоді потрапила б в це місиво.

У лютому 2015 го я поїхала до молодшої дочки в Луганськ. У нас же ні світла не було, ні газу. Я могла замерзнути в хаті. Потім дзвонять вранці сусіди й кажуть, що від мого будинку тільки половина залишилася. Два снаряди прилетіло, удар був в підвал і в сарай. Все рознесло так, що летіло на всі сусідські будинки та городи.

Я від страху місяць не могла сюди приїхати. Тут же мародерство працювало. Загалом, коли приїхала, все розтягли, що можна. А ще я пів відра осколків назбирала на городі та у дворі.