Ольга Пащенко загинула 5 жовтня 2023 року у рідній Грозі, що на Харківщині. Вона прийшла на поминальний обід за родичем Андрієм Козирем, полеглим українським військовим.
По кафе, де на поминки того дня зібралося багато людей, російська армія завдала ракетного удару. Поряд із Ольгою загинули її рідний брат Ігор, батько Анатолій, племінник Іван, родичі по татовій лінії та подруги.
У грудні 2023 року Ользі Пащенко мало би виповнитися 35 років. Вона народилася і жила у Грозі. За фахом – кухарка-кондитерка, швачка. Працювала у Харкові у швейному цеху на ринку Барабашова, а також – кондитеркою. Дружила із батьковою родиною, особливо з дружиною Андрія Козиря Аліною та її дітьми.
За рік до повномасштабної війни Ольга влаштувалася в деревообробний цех у селищі Шевченковому. Пережила російську окупацію. Коли у вересні 2022-го Збройні Сили України звільнили Куп’янський район, стала волонтеркою. Допомагала одиноким людям.
«Моя Оля була дуже гарною. Бралася за кожну роботу, все їй було до снаги: шила, пекла, косила траву, їздила на скутері. Нещодавно купила нову швейну машинку. Оля мала твердий характер, водночас щодо сина була дуже м'якою. Намагалася забезпечити Владика всім необхідним, ні в чому не відмовляла. Її сину влітку 2023 року виповнилося 14-ть. Оля була розлучена. Саме під час повномасштабної війни вона почала нові стосунки…», – розповіла Валентина Козир, матір загиблої.
Мама пригадує доньку доброю, чуйною і дбайливою.
«Я онкохвора. Коли останній раз мене прооперували, Оля цілий рік робила мені ін'єкції імунотерапії. Вона мене витягнула.. Не тільки мені, а й іншим допомагала. Під час війни ми із Владиславом були на західній України. Вона ж категорично відмовилась виїжджати. Кажу їй – поїдь із Владиком у Польщу. Але Оля не хотіла… Вона ж у нас уперта така була і домашня...», – розповіла Валентина Козир.
В Ольги Пащенко залишилися син і матір.
Історія з instagram каналу Victims of russia.
.png "Імена")
