Тихоміров Олександр, 9 клас, Запорізька гімназія № 84

Вчитель, що надихнув на написання есе - Федорів Світлана Анатоліївна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Від початку війни в Україні 24 лютого 2022 року мій світ перевернувся. Я відчував глибоке почуття невизначеності. Пам’ятаю перші дзвінки родичів і друзів, тривожні повідомлення в новинах змусили мене усвідомити що звичне життя змінилося назавжди, а побутові клопоти перетворилися на боротьбу за виживання. Був страх за себе, своїх близьких, друзів та однокласників.

Новини про бойові події та вибухи викликали постійну тривогу, не давали спокійно спати і змушували бути насторожі.

Однак у цій незвичності я відкрив для себе силу людей. Наша спільнота оговталася, об’єдналася і почала допомагати одне одному. Я пам’ятаю, як ми в гімназії організовували збори гуманітарної допомоги, забезпечуючи їжею, одягом та медикаментами тих, хто цього потребував. Це була моя маленька перемога, мій шлях у боротьбі з безвихідністю. Я зрозумів, що навіть у такі тяжкі часи, коли здавалося, що світ руйнується, людяність і підтримка один одного можуть стати опорою. З часом стало ясно, що війна стосується не лише військових подій на фронті. Вона проникла в усі сфери життя. Я став свідком того, як мої близькі та знайомі, які до війни мріяли про величезні перспективи, змушені були шукати нові шляхи.

Деякі люди покинули країну, поїхавши за кордон, але я зі своєю родиною з перших днів війни, залишився у своєму рідному Запopiжжi i не збираюсь нікуди виїжджати. Цей період навчив нас гнучкості й необхідності швидко адаптуватися до змін.

Волонтерський рух в Україні набув небачених масштабів, багато людей відкрили для себе нові можливості допомоги іншим. Це стало не тільки способом підтримати тих, хто потребує, але і емоційною терапією для багатьох, допомога іншим стала важливим способом боротьби зі стресом. Війна спонукала багатьох людей виявити свої нові таланти та вміння. Люди почали займатися творчістю, мистецтвом, музикою, а також розвивати нові навички, які раніше могли залишатися в тіні. Цей період багатьох з нас навчив цінувати прості речі, це проведений час з близькими, спокій, мирне життя, навчання в школі. Ми почали розуміти, що важливі не матеріальні блага, а емоції, стосунки та підтримка один одного.

Війна відновила почуття національної свідомості та гідності. Люди стали більш налаштованими патріотично, активно підтримують українську мову, культуру та традиції.

Можливо, найбільшим позитивом стало усвідомлення сили українського духу. Попри всі непрості обставини, я бачу, як багато людей готові боротися за свою країну навіть у найскладніші часи. Це свідчить про нашу стійкість, витривалість і готовність до змін. Цей час змусив мене переглянути багато аспектів свого життя. Я навчився бути більш морально стійким і адаптуватися до змін, знаходити в собі сили на допомогу іншим, для навчання і не втрачати віру в себе та свою країну. Це стало важливою частиною мого шляху через ці складні часи. 1000 днів війни - 1000 переживань.

Віра в перемогу, в те що наша країна знову стане вільною і сильною, спонукає боротися далі. Нічого в нашому житті не буває просто так..... Не треба боятися труднощів на шляху та успіху.

Моя мета - об’єднуватись, ділитися досвідом i підтримувати один одного. Війна навчила мене цінувати життя, знаходити в ньому сенс, навіть коли навколо панує хаос. Я вірю, що кожен з нас може зробити свій внесок у перемогу. Україні потрібна не лише перемога на фронті, а й перемога в серцях людей. Разом ми зможемо подолати всі труднощі і відновити нашу країну, a особливо моє рідне місто Запоріжжя. Місто, в якому досі відчувається козацький дух.