Я – Аня, мені 8 років. Моя мама Оля, а ще у мене є маленька сестричка Ангеліна, їй 2 роки. Ми переселенці з Донецької області. Зараз мешкаємо у маленькому селі в Черкаській області.

Коли ми жили вдома, то часто ховалися від ворожих обстрілів у підвалах, у ванній кімнаті. Останній раз моя матуся ледве не загинула, коли ховала нас у ванній кімнаті від ворожих осколків, які потрапили до нас в квартиру і трохи зруйнували її.

Взимку ми поїхали дуже далеко від дому. Довго шукали собі будиночок, ночували у чужих людей, тричі були у лікарні, тому що я та моя сестричка захворіли.

У селі знайшли будиночок, і тепер живемо тут. Але на жаль, тут немає ні школи, ні садочку, тому я навчаюсь онлайн у своїй школі, та всі сидимо вдома. Тут також немає магазинів, тому нам приходиться їздити далеко на автобусі.

Я дуже мрію повернутися додому, піти у школу, та побачитися зі своїми друзями.

Ми з сестричкою досі боїмося гучних звуків. Місцеві хлопчата влітку бавилися, та підірвали пітарду. Ми дуже злякалися, я впала на землю та прикрила собою сестру.

Дуже мрію, щоб війна закінчилась нашою перемогою, і ми змогли повернутися до рідного дому. А ще я мрію про ляльковий будинок, а моя сестра – про ляльку Бебі Борн.

Я вірю, що все буде добре!