Коли почалася війна, я ніби оніміла. У голові не лягало, що Росія зважилася на таке. Скрізь лунали вибухи, снаряди летіли по всій країні. Дуже страшно. Просто не передати словами, що всередині діялося. Я була в Броварах у власних справах.

В Луганській області залишалась моя мама. Більше я її не бачила, вона померла в окупації. Я дуже хвилювалась за неї, але поїхати туди було неможливо.  Сподівалась, що швидко все скінчиться, як у 2014 році. Але ж в Київській області було небезпечно. Складно було чекати, куди виведе. Я читала новини про Бучу та Ірпені. Була шокована, звісно. Що пережили люди, не уявляю.

Я дуже хочу повернутись додому. Сподіваюся, що все це колись закінчиться. Вірю, що ми переможемо. І буде мир. Просто тиша. І будинок.