Бас Каміла, 11-б клас, Південноукраїнський ліцей №3

Вчитель, що надихнув на написання — Музиченко Лілія Анатоліївна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Початок війни став моментом, коли звичне життя раптово перетворилося на страшний сон. Це було важке випробування, яке змінило не лише наш побут, але й сприйняття світу. Мій шлях сповнений переживань, тяжких спогадів, кардинальної зміни життя. Життя часто здається стабільним і передбачуваним. Але інколи все змінюється за одну ніч. Світ, який ти знав, розпадається на уламки, а разом із ним руйнуються ілюзії про спокій і безпеку. Тоді ти вчишся цінувати кожну мить, кожен тихий вечір із родиною, кожну зустріч із близькими, що до цього здавалися буденними. Війна змусила нас прокинутися в іншій реальності, де кожен день ставав випробуванням і можливістю переосмислити, хто ми є насправді.

Це був звичайний день, такий самий, як сотні інших. Після довгих місяців дистанційного навчання я повернулася до школи. Втома та постійний тиск від численних проектів затуманювали думки. Того вечора, прогулюючись темними напівосвітленими вулицями, я відчула спокій, не підозрюючи, що наступного ранку все зміниться. Мій ранок почався не зі звичних звуків будильника: мама обдзвонювала всіх знайомих. Коли вона розбудила мене, її слова «почалася війна» здавалися нереальними. Відчуття шоку поглинуло мене: я не могла усвідомити, що все це відбувається насправді. Залишившись удома на одинці з невідомістю, телевізор наповнював наш дім новинами про небезпеку, вибухи і евакуацію. Світ, який був звичним, розколовся, і я раптом відчула, як усе навколо втратило свою сталість. Тоді я вперше відчула справжній страх.

Як тільки почалася війна, все моє життя перевернулося до гори ногами. Звична реальність зникла, залишивши за собою страх і невизначеність. Майбутнє здавалося розмитим, а тривога постійно нависала над кожним днем. Я намагалася не показувати своїх переживань, робила вигляд стійкості, щоб не засмучувати рідних.

Занурюючись у рутину, я намагалася відгородитися від реальності.

Але я зрозуміла, що втікати від реальності неможливо. Я більше не могла сидіти, закриваючи очі на те, що коїться. І тоді я вирішила діяти. Почала допомагати волонтерам — це стало моєю опорою в хаосі війни. У ті моменти я відкрила для себе творчість: малювала картини для захисників, писала вірші. Бажання підтримати оборонців стало поштовхом для мого творчого злету.

Одна з моїх картин знайшла своє місце в Америці, відображаючи страждання українського народу та незламний дух нашої нації.

Найбільшим уроком, який принесла війна, стало усвідомлення справжньої цінності. Війна зробила мене стійкішою, навчила долати труднощі, але водночас відкрила очі на те, що є найважливішим у житті — родина. Усі втрати навчили мене більше цінувати прості моменти: розмови за вечерею, теплі обійми, сміх рідних. Саме родина стала моїм острівцем сили.

Час після початку війни здавався нескінченним. Постійно була надія на кінець жаху - нашу перемогу. Я стала більше часу проводити з сім'єю, цінувати прості радості. Разом із цим, з'явилося усвідомлення, що війна не закінчиться завтра.

Життя розгорталося навколо нових завдань: допомога ближнім, підтримка захисників, співпраця з волонтерами.

У такі моменти я зрозуміла, що єдність і взаємодопомога роблять нас сильнішими. Навіть у найтемніші дні ми шукали промінь надії.

Сьогодні я активно допомагаю нашим захисникам, донатячи на їх потреби та підтримуючи благодійні ініціативи. Моя мама на сьогоднішній день теж боронить нашу Батьківщину. Її рішучість і готовність ризикувати всім заради нашої свободи — це приклад справжньої мужності.

Я пишаюсь нею та сподіваюсь на її швидке повернення.

Кожна маленька дія — це крок до відновлення нашої країни.

У майбутньому я мрію стати частиною відбудови незламної України. Я готова докласти зусиль, щоб це стало реальністю. Моє серце сповнене надії на краще, і я вірю, що разом ми зможемо відновити нашу землю.