ЯнаГ алич, 8 клас, Литвяківська гімназія ім.Василя Милорадовича Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Ярута Світлана Олександрівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Яка подія змінила моє життя?

В кожної людини є своя мрія, хтось бажає мати авто, квартиру, подорожувати. А я прошу, щоб  кожна ніч була спокійною, без вибухів та тривог. Ця мрія в мене виникла не так давно, коли моє життя розділилося на до та після 24 лютого 2022 року. Я кожен раз запитувала себе: "Чому саме в Україну почали летіти ракети? Що буде далі? Як складеться моє життя? Чи залишусь я і моя родина живими?" І на жаль на ці питання я не знаходила відповіді. Ще тоді, коли цей жах ще не розпочався, ніби в якомусь телеграм каналі говорилось, що можливо буде війна, але ніхто не вірив та думав, що це звичайний клікбейт, щоб просто налякати людей.

Коли я прокинулася і почула розмову рідних про те, що настала війна я спочатку подумала що це якийсь дурний жарт. Але через декілька днів, коли побачила занепокоєність дорослих і їхній страх за наше майбутнє, одразу зрозуміла наскільки це все серйозно. Війна тепер моя реальність та світ, в якому я жила, може з часом змінитися.

Як жити далі? Та я з часом звикла до нових застосунків в телефоні, які повідомляють про "повітряну загрозу", перерваних уроків, походів у бомбосховище, онлайн навчання, шахедів і літаків, які кружляють  над нами вночі. Це все стало буденністю мого життя. У кожного, і у мене також, було бажання, щоб ця війна якнайшвидше закінчилася.

Всі дорослі намагались допомогти військовим. Плели сітки, готували різні страви, купували речі. А чим я, дитина, можу допомогти? До нас досить часто приїжджали волонтери забирати допомогу. І от мій класний керівник сказала, що воїнам потрібна також моральна підтримка. І я вирішила намалювати листівку з янголом - охоронцем і написала слова вдячності воїну. ''Чи доїде моя листівка взагалі? - міркувала я. Таки доїхала. Через деякий час до нас знову приїхали волонтери. Нас скликали на лінійку. Волонтерка виголошувала слова вдячності за допомогу воїнам учителям і учням. І тут вона неочікувано запитує: ''Чи знаєте ви чия це листівка на фото?'' Я побачила, що це моя. Вона передала велику подяку від воїна, розповіла історію, яка сталася з ним, коли він йшов на бойове завдання. Моя листівка була у нього в кишені біля серця. Під час жорстких боїв його побратими загинули, лише він якимось дивом залишився живим. Згадував, що це якесь диво та що його оберегом стало моє послання.

 Невже я змогла чимось допомогти та зберегти героєві життя?