Мені 59 років, дітей у мене немає. 24 лютого зранку бахнуло так, що ми прокинулися. Ми нікуди не виїжджали, весь час тут були. В минулому році таке пережили: світла, води, газу не було. Тут страшне, що було. Дуже було важко. На початку війни не було хліба, магазини, аптеки не працювали, було дуже важко.

Той рік був такий, що взагалі - не знаю. Я сиділа і плакала, ще вибухи, крики… Було дуже страшно, ми вже прощалися. 

Моя квартира однокімнатна не постраждала, а от у брата розбило хату. Було таке, що біля брата попало, сусіду руку відірвало – страшне, що було. Я не можу про це говорити, я вже плачу. 

Наразі не працюю, бо роботи немає. Скоріше б все це закінчилося. Хочеться пожити в мирі, щоб тихо було.