Маявець Каріна, студентка 2 курсу Відокремленого структурного підрозділу "Новокаховський політехнічний коледж Національного університету "Одеська політехніка"

Вчитель, що надихнув на написання есе - Хищенко Тетяна Іванівна

Моя Україна майбутнього

Україна – це країна, в якій я народилась і живу. Це моя Батьківщина. І, як кожен громадянин своєї держави, я її дуже люблю. Звідси мої батьки, уся моя родина, яку я дуже ціную і не уявляю життя без неї. Також тут я знайшла людей, які поважають мене такою, яка я є – це мої друзі. Мабуть, не знайдеться такої людини, яка не уявляла своє село, місто, країну в майбутньому. Ще з дитинства ми мріємо, що виростимо та обов’язково зробимо для кращого життя.

На даний момент – у мене тільки одна мрія. Це перемога!!! А потім? Щоб кожна людина, яка покинула свою домівку змогла повернутися додому, обійняти своїх рідних. Хоча, на жаль, війна забрала у багатьох такі можливості, а в когось і життя…

У майбутньому я бачу Україну, як сильну, могутню та незалежну державу. Бажаю своїй країні тільки найкращого. У цьому спільні мої думки з рідними та друзями. Тому що чого тільки вона не натерпілась за весь час свого існування. Прагнення ворогів знищити історію, етнос, та його культуру, тортури, окупації, голод, депортації, поділ та загарбання територій…

Моя країна заслуговує на спокійне, мирне, багате та щасливе життя. З кожним днем міцніє моє переконання: ми витримаємо й переможемо, здолаємо ворога, а країна наша буде сильнішою і кращою. Навіть є така приказка, що труднощі й проблеми, які ми долаємо, нас загартовують, роблять нас сильнішими.

Ми всі переосмислюємо своє життя, вчинки, цінності, думаю, в майбутньому станемо мудрішими, більш свідомими та уважніше будемо ставитись як до своєї держави, так і один до одного. Наші громадяни ставитимуться краще до своїх прав та обов’язків і не будуть порушувати права інших, зникнуть такі поняття як «булінг» та «дискримінація», і про це читатимемо тільки в книжках.

Мрію, що буде більше творчих гуртків, спортивних секцій з доступними цінами в кожному населеному пункті. На жаль, у нас не так було багато місць для молоді, не було їм чим зайнятися, не було як розвивати свою особистість, показувати себе та свої вподобання.

У моїй країні майбутнього влада думатиме більше про народ, а не про себе. Цінуватиметься кожна людина, її праця, не закриватимуть лікарні, пенсійний вік не підніматимуть, люди похилого віку не стоятимуть у чергах, їх завжди будуть спокійно обслуговувати позачергово, будуть діяти державні санаторії, де можна за доступними цінами поїхати з сім’єю, родиною відпочити і підлікуватися.

Дуже хочу, щоб у майбутньому люди почали цінувати природу і дбати про неї: не забруднювали її екосистему, самочинно не вирубували дерева, не порушували посадки, а, щоб навпаки, більше садили зелені.

Що я роблю для моєї країни? Перш за все, це моє відповідальне ставлення до навчання, увага моїм рідним; поки що я навчаюся в коледжі, отримую стипендію –  і ми з рідними, друзями допомагаємо донатами нашим мужнім воїнам,  коли я стану фахівцем-програмістом, то я зможу частіше надавати матеріальну підтримку тим, хто цього потребує, а також зможу працювати на користь своєї країни та разом з іншими моїми однолітками розвиватимемо нашу економіку, для цього створюватимемо такі програми, які будуть піднімати нашу Батьківщину, її безпеку, розвиток на один щабель з найсильнішими державами світу.

Хотіла б ще написати, що в майбутньому будемо створювати автомобілі, які літатимуть над головами, але це вже теж мої мрії. Хоча все може бути, майбутнє покаже.

У висновку хочу сказати, я б від усього серця бажала б цього для своєї країни майбутнього, вірю, що в Україні все буде добре. Ми почнемо жити по-новому і досягнемо дуже значних висот. Бо ми українці – безстрашний, сміливий і завзятий народ!