Цей ранок ніхто не забуде. Ми прокинулися від гучних звуків, яких ми раніше не чули, о 4.30 ранку. Вікна затремтіли. Ми з чоловіком за телефон, читати новини. А там кажуть "Війна". Бігом одіяла, подушки у ванну кімнату та дітей на руках перенесли. Зверху накривалися ванночкою дитини та великими мисками. Повзком з чоловіком доповзали на кухню, щоб приготувати їсти. Діти з ванної не виходили. Вони не бачили сонця! Моя тоді дворічна донька, плакала, що ми її закриваємо у ванній і вона не може бігати по дому, як раніше. Це дуже тяжко...

Цей страх за дітей і розгубленість. Коли почали літати літаки, ми дуже лякалися, страх виїхати, щоб не розстріляли у дорозі. Чи залишитися дома і ракета прилетить на нас. В перший день вже не було нічого в крамницях, а потім їх закрили. Ти боїшся, що нічим буде годувати дітей. На собі економиш.