"Моя душа одна на дні, спустошена, розгублена, нестерпний біль її руйнує"

Стріонов Богдан, учень 9-Б класу Олександрівської гімназії Запорізької міської ради

Вчитель, що надихнув на написання есе: Рязанова Ольга Станіславівна

"Війна! Моя історія"

Чи зможу знов посміхнутись та зрозуміти, чому я живу? Чи можна знайти той бажаний мир у лоні війни? Чи Бог нас чує? Не знаю. Кожна людина вимірює життя самостійно визначеними цінностями, відчуває щастя чи горе власним мірилом, має свої винагороди, призначає особисті покарання. І те, чи відповість Бог на наші молитви, великою мірою залежить теж тільки від нас.

На небі ані хмаринки, скрізь тишу й спокій чути сміх дітей, які заходять до під’їзду. Батьки зустрічають їх обіймами, всі сідають за великий родинний стіл… Щастя й затишок пронизують повітря, воно аж смакує в цій сімейній благості. І раптом… свист і шурхотіння, гул і вибух!! Рвуть, ріжуть, криваво розривають буденність життя. Навкруги безмежна мла, десь із глибини серця чую зворушливий спів янголів. Це вони на крилах підіймають у захмарну висоту душі, що не прожили життя, душі моїх близьких та найдорожчих - маленьких друзів, що ще не кохали й не раділи, не захоплювались і не сумували. Моя скалічена душа питає: «Як, убивце, радісно тобі? За що? Ми ж вам поганого нічого не робили. Невже ви народились для війни, для руйнування, ненависті й люті. Життям ви нашим хочете здобути слави? Що може виправдати тисячі загублених життів?»

Минає час, а пекельний біль той не вщухає. Стою я з квітами в пластмасовій руці біля могили батька, матері й друзів і молю: «Боже милий, смуток мій згаси». І прокидається душа, наполовину мертва, і починає повільно й мляво ворушитися. Та, несучи той біль із собою, нутро моє спалахує іскрою й розгоряється там полум’я помсти до тих загарбників огидних. Згорає навіть те каміння, що на серці. І ціль з`являється чітка і ясна. Наразі бачу лише незламність та героїзм українських людей, що мужньо захищають рідну землю від лютого ворога. Приходить розуміння, що війна не тільки руйнує, а й згуртовує народ, об’єднує в єдиному пориві проти спільного ворога.

Я буду жити, бо мені так дАно. І мир не знайшовши в собі, спробую віднайти для інших.