Бевз Анастасія, 10-б клас, Нікопольский ліцей № 19

Вчитель, що надихнув на написання — Васильєва Ольга Миколаївна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

“Якби в мене були козаки – я б завоював увесь світ “ 

(Наполеон І Бонапарт)

Змалечку слово "Україна" було для мене теплим, наче сонечко; рідним, наче мамині обійми; воно означало отчий дім і безумовну любов. Вже тоді, у дитинстві, я розуміла, що все найкраще у світі знаходиться тут, вдома. Йшли роки, я подорослішала і полюбила свою Батьківщину всією душею, стала цінувати все рідне, все українське. Я впевнена, що немає нічого кращого у світі, ніж моя ненька-Україна, поріг батьківської хати, стіни своєї школи... Всі мої життєві плани і сподівання нерозривно були пов’язані з рідною землею, моєю країною і близькими людьми.

Але згодом, у лютому 2022 року, сталося лихо. У мою сонячну, вишневу країну увірвалося лихо - страшенна війна.

Київські золоті куполи потемніли від скорботи, маріупольське чисте синє море почервоніло від пролитої крові, українські матері осліпли від горя і сліз.

Сусідня країна-терорист безжально нищила все на своєму шляху, перш за все – аутентичне, українське. Розстрілювалися патріоти на окупованих землях, горіли підручники української мови, руйнувалися історичні музеї та драматичні театри… Ворог намагався знищити все, що нагадувало б людям про їх українське походження, славетне козацьке минуле. Українські паспорти миттєво змінювали на російські, під заборону потрапила навіть рідна мова, українські автори та преса, телебачення та радіомовлення… Було миттєво заборонено навіть доступ до національних соціальних мереж.

Мільйони моїх співвітчизників нескінченним потоком вимушені були виїжджати, рятуючи діточок від вибухів та розрухи, до західних країн. Багато з них і зараз там, живуть і працюють, але невпинно мріють про перемогу і повернення додому, до рідних міст і сел, до української землі, до свого коріння. Але далеко не всі нащадки славетних українських козаків осіли у Європі…

Десятки мільйонів мешканців України принципово не покинули даровану їм Богом святу землю, ризикуючи життям і здоров’ям, залишилися вдома: обороняти-рятувати свою країну, працювати, навчати прийдешнє покоління й піднімати економіку з руїн. 

Чорна хмара повисла над моєю Україною. Знищено Каховське море, зруйновані квітучі міста і села, розстріляно й закатовано безліч синів твоїх, Україно! Висить і досі та чорна хмара, затуляючи сонце в небесній блакиті...

Не злічити військових злочинів, скоєних російськими окупантами за минулих тисячу днів на моїй землі, не повірити у всі злодіяння та тортури, що переносить Україна та її мешканці вже третій рік поспіль у рідній країні, не забути пролитої крові і гірких сліз… Не повернути всіх загиблих та емігрантів!

Але мені дуже хочеться вірити, що ми подолаємо російську страшну навалу і буде Велика Перемога! Україна відбудується, бо наш народ працьовитий і творчий. Ще у дев’ятнадцятому столітті славетна українська поетеса Леся Українка закликала український народ створити собі краще майбутнє, нове життя, власними зусиллями та працею, вірою і надією:

“Берімось краще до роботи,

змагаймось за нове життя!“

Так і станеться! Я вірю в це! Я точно це знаю! Моя Батьківщина розквітне - та ще й як! З усією силою зламаного пагону, який навесні пробивається знову і знову, поступово стає прекрасною молодою деревиною з міцним стовбуром і яскраво-зеленою молодою листвою... Підуть догори нові й нові гілочки, зацвітуть навесні квіти й дадуть чудові плоди. Проросте вільно корінням в українському чорноземі, закріпиться міцно і сильно, буде пам'ятати про болючі втрати, але народжувати нове, молоде, здорове... Заживе моя Україна без зла, насилля, без крові та жахливих втрат! Буде сяяти над її, звільненою від окупантів, землею золотаве сонечко, немов майорить у небі над моєю країною жовто-блакитний український прапор, даруючи нам, українцям, надію на світле майбутнє! Адже без надії людина не може прожити, перемогти, вистояти. 

Ми, майбутнє покоління своєї країни, своєю працею, руками, освітою, інтелектом і палаючими серцями зуміємо збудувати нове життя у своїй оновленій країні,

життя без війни та зброї, без вибухів та сирен… Ми збудуємо таку країну, в якій будуть бажати жити і любити наші діти, в якій буде безпечно нашим батькам, ту країну, обрис якої навіки каленим залізом відтиснуто у серці кожного справжнього українця.