Віталій Федис, 10 клас, Дрогобицький механіко-технологічний фаховий коледж 

Вчитель, що надихнув на написання есе - Яцків Роксолана Богданівна 

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

24 лютого 2022 року — це дата, яку знає кожен українець. Це не просто початок повномасштабної загарбницької війни. Це день, коли змінився наш світ. Але змінивсявін не тільки через страх, біль і втрати. Він змінився ще й через неймовірну силу — силу допомоги. Силу єдності. Силу нашого народу.

Те, що відбувалося у перші дні війни, досі викликаєу мене захоплення. Люди поверталися з-за кордону, щоб захистити свою країну. Вони залишали роботу, навчання, комфорт — і ставали пліч-о-пліч з тими, хто вже був тут. Хтось ішов до ЗСУ, хтось — у тероборону, а хтось— просто шукав, чим допомогти. Ніхто не чекав наказів. Не треба було просити — усі самі шукали, що можуть зробити. Так, ніби пробудився наш український дух.

Це не були вигадані історії з телевізору. Це була реальність. У нашому селі, як і в багатьох інших, люди щодня йшли до церкви — молитися. Молитва стала нашою зброєю. Я бачив, як бабусі тримають вервички міцніше, ніж палицю, а діти запалюють свічки з такою вірою, ніби від них залежить усе. Ми просили у Бога захисту для України, для воїнів, для всіх, хто в небезпеці.

Допомога не завжди була великою, але завжди була щирою. Хтось пік пиріжки і передавав на фронт, хтось віддавав теплі речі, хтось просто писав листівки з підтримкою. Іноді ця, на перший погляд, дрібна допомога ставала найважливішою для наших військових.

Я пам’ятаю, як ми з друзями на Різдво пішли вертепом по селу. Ми ходили від хати до хати, співали колядки і збирали кошти для ЗСУ. Люди відкривали двері не просто з радістю, а з гордістю, бо знали: кожна гривня — це їхній внесок у перемогу України. Це наша спільна боротьба. Тоді я по-справжньому відчув, що допомога — це не обов’язково щось матеріальне. Це стан душі. Це бажання бути поруч. Не стояти осторонь.

Найбільше мене вразило, що допомагали всі, навіть діти. Одні плели маскувальні сітки і передавали їх на фронт. Інші малювали патріотичні малюнки й передавали бійцям. У нашій школі теж організовували збір речей, та ярмарки, всі кошти з яких ішли на допомогу нашим воїнам. Ми всі відчували, що від нас щось залежить. І це давало силу.

Я вірю, що ця війна не лише про те, як ми вистоїмо. Вона — про те, ким ми станемо. Вона відкрила в нас найкраще — щедрість, самопожертву, єдність. Вона показала, що допомагати — це не просто добре. Це — по-українськи.

Подія, яка змінила все, принесла багато болю. Але вона також показала неймовірне світло. Силу добра. Силу народу. Силу допомоги. І поки ця сила з нами — ми точно переможемо!