Історії, які ви нам довірили

меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

До всіх історій
Юлія Халілова

«Мій чоловік не хотів виїжджати з Донецька і в нього стався інсульт»

переглядів: 1136

ПОНЯТТЯ ВІЙНИ

«Війна для мене – це ...»

Це те, що я не хотіла б бачити.

Коли для вас почалася війна на Донбасі?

Коли я жила біля обласної ради, ходила повз неї на роботу й бачила там масові виступи людей, які були проти української влади. Я вже забула, який це був рік, осінь чи весна, тоді все починалося... Виступи не припинялися, нічого не змінювалося й почали над головою літати снаряди, грім снарядів. Ставало дійсно страшно. Уже була війна...

Вам доводилося бачити воєнні дії на власні очі?

Я тільки чула, як над моєю головою все літало, і вибухи снарядів чула вдень і вночі, коли лягали спати. І я вже зрозуміла, що йде війна.

Про що ви говорили з рідними й сусідами під час активних бойових дій?

Ми боялися, не розуміли, ми насправді думали, що це все закінчиться, і наша влада нас захистить. Якимось чином це закінчиться, все повернеться на місця свої, але не поверталося.

Ми зрозуміли, що навряд чи повернеться, тому що тривало досить довгий період часу, і розуміли вже, що кінця не видно.

Що з пережитого досвіду війни вам запам’яталося найбільше?

Мені здається, що найважливіші події, коли Донецьк після всіх мирних років життя раптом почався трястися від вибухів. Це — перше. І друге – коли над твоєю головою щось свистить і здається, що не все гаразд у нашому житті. Ми зрозуміли, що треба виїжджати.

Мій чоловік — корінний житель Донецька, він там народився. Найстрашніше – коли він приїхав у Донецьк через рік і знаходився там досить довго. Йому дуже не хотілося виїжджати, але він розумів, що потрібно. І на підґрунті цьому, мабуть, психологічного впливу, він отримав інсульт – мені довелося туди повертатися, щоб рятувати його. Це — найстрашніший наслідок війни для мене. У кожного була така мить. І інсульт мого чоловіка – наслідок цієї війни.

Ви переїхали внаслідок війни?

Переїзд відбувся до інсульту [чоловіка]. Нам було важко знайти житло. Я поїхала разом із Національним університетом економіки і торгівлі в Кривий Ріг. Тому що я — мешканка Одеси, то ми шукали житло в Одесі. І коли його знайшли, мій чоловік (я працювала тоді в Кривому Розі, у Торговому університеті) перевозив все сам. Але він перевіз, може, половину з того, що в нас було. Більшу частину ми залишили в Донецьку. Сюди перевезли основні речі, які були необхідні.

ЗМІНИ В ЖИТТІ ГЕРОЯ. ЦІННОСТІ

Які зміни принесла війна у ваше життя?

Краще про це не питайте. Мій чоловік – інвалід першої групи. Він не міг пережити те, що йому треба залишити рідне місто, і він отримав інсульт. На сьогоднішній день він — інвалід першої групи.

А я... дякую людям, які в мене є, які дали мені можливість знайти роботу в іншій академії. Мені довелося змінити спеціальність. Зараз мені 56 років, я отримую освіту за тією спеціальністю, за якою сьогодні працюю – готельно-ресторанний бізнес.

Я – доцент, кандидат наук із політології, але, на жаль, не змогла знайти роботу за фахом, хоча в Одесі багато вузів. У 56 років здобуваю другу освіту, тому що мені треба працювати. Працюю сьогодні за фахом готельно-ресторанний бізнес, тому пішла свідомо на магістратуру за цією спеціальністю. І зараз, дай Боже, закінчу й отримаю цю освіту. І це все тільки через війну!

Якби не війна, я б спокійно працювала в Донецьку, у мене були прекрасні перспективи на подальше життя. Але війна все це перервала.

Чоловік – фахівець із металургії, працював прекрасно, але він сьогодні став інвалідом. Це — результат війни.

Як війна вплинула на ваш повсякденний побут?

Завдяки моїй доньці, яка живе в Амстердамі... Вона допомогла купити тут квартиру. У неї перевезли наші речі, і в обстановці у нас нічого не змінилося, тому що наші старі речі стоять, але ми не маємо можливості купити нові. Це дорого. Якби зараз я жила своїм колишнім життям, то в мене було б більше можливостей. Спасибі доньці, є квартира. Розраховувати на щось нове сьогодні не доводиться.

Що для вас стало найціннішим і найважливішим за останні роки?

Ми розуміємо, що нам потрібен мир, тому що ми переїхали через те, що його немає. Багато хто не розуміє, що мир – це важливо, дружба – це важливо, здоров’я – це важливо. Навколо мене люди, які не пережили цього, вони насилу це розуміють.

Хвороба, як війна, також впливає на людей. Коли виникли хвороби, тоді стали розуміти, а до цього, в умовах нормального життя – ні.

Чого ви навчилися, поки долали всі ті складнощі, про які ви нам розповіли?

Я утвердилася в думці – покладатися тільки на себе. І завдяки тому, що я зрозуміла, що треба покладатися тільки на себе, я тягну інваліда першої групи та закінчую другу вищу освіту.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/

Rinat Akhmetov Foundation Civilian Voices Museum
Донецьк 2014 Текст Історії мирних 2014 переїзд втрата роботи безпека та життєзабезпечення здоров'я
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій