Після початку війни я перейшла жити до доньки. Було дуже страшно. Обстріли були сильні. Я сподівалась, що війна швидко закінчиться, але ж ні. Онуки постійно плакали. Ми не могли виїхати, бо у нас не було машини. У місті не було світла та води. Магазини закрились, а запасів продуктів у нас не було. Доводилось голодувати. 

З Чернігова ми виїхали з волонтерами. Було дуже складно, бо тривали обстріли. Все навколо свистіло. Багато людей так і не виїхали, загинули. 

Зараз з родиною я живу в Кривому Розі, досі не можу прийти до тями після пережитого. Чекаю миру та перемоги ЗСУ.