24 лютого мені подзвонила дочка: заплакала і сказала, що чує вибухи. Вона була у Києві. Потім я також почула вибухи. У моєї куми розбили будинок. Ми всі сиділи під обстрілами без світла і зв’язку. Ми ходили до сусідів, аби поспілкуватись, ходили обережно, бо не знали, чи зайшли до міста окупанти. Більше за все мене шокувало, що таке могло статися, що росіяни поводять себе як варвари. У селах у нашій області люди розповідали, як окупанти жили у їхніх приміщеннях, і як після них все було брудне та зруйноване.  

У нас були зібрані речі, ми збирались виїжджати, якби до нас зайшли росіяни. Але наше місто відстояли, та ми нікуди не поїхали.

Чекаємо на мир. Дуже хочеться, аби всі понесли відповідальність за те, що зараз у нас коїться.