У мене четверо дітей. Моя сім’я жила у Харкові, у мене була дуже цікава робота: я керувала освітнім простором «Академія майбутніх лідерів».

24 лютого ми прокинулися від вибухів. Спочатку ховалися у підвалі. Це були дванадцять жахливих діб, які змінили моє уявлення про життя! Далі бігли у Дніпро під вибухами: вивозили дітей. Потім, вже на заході України, я почала волонтерити - координувати доставку гуманітарної допомоги зі Львова на Харків. Через місяць ми переїхали у Кропивницький, де я продовжую волонтерити: безкоштовно навчаю підлітків за програмою Юнісеф.

У моїх дітей після пережитих воєнних подій з’явились певні психологічні проблеми. Чотирнадцятирічний син замкнувся у собі, а дев’ятирічний просто плакав за домом цілий місяць. Навіть зараз вони відчувають безпеку лише частково, бо ще прокидаються вночі, але вже не ховаються під столами під час сирен. Я надаю їм психологічну допомогу як сама, так і разом зі спеціалістами.