Ісаченко Анастасія, 9 клас, Лисичанська гімназія №29

Вчитель, що надихнув на написання — Мельник Тетяна Вікторівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

«Отче наш, що є на небесах! Нехай святиться Ім’я твоє. Нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя як на небі, так і на землі…» — саме з такими словами я засипаю майже тисячу днів.

Прошу Бога захистити мене і моїх рідних від всякої небезпеки, яка є зараз у нашій країні. Прошу дати сил нашим захисникам на полі бою, щоб всі снаряди летіли повз них, а наші воїни, як Титани, залишалися неушкодженими. Прошу зупинити цю війну і дати сил українцям витримати всі випробування, що впали на їх плечі. Так я молилася у рідному місті Привіллі на Луганщині, коли кожну ніч чула вибухи, так молюся і тепер, виїхавши в більш безпечне місце в Україні.

Ви можете подумати: «Наївна! Сподівається на Бога!» Так! А що ще мені робити? Я ще дитина.

Я можу молитися і сподіватися на краще майбутнє, чекати і терпіти, мріяти про мир. Ще я можу навчатися, щоб бути корисною колись своїй країні, щоб ставши дорослою, не боятися нових життєвих випробувань. Що ще? Я можу розмовляти українською і подавати приклад іншим людям, які кажуть: «Яка різниця?» Мені є різниця.

Мої діти ніколи не знатимуть цієї вражої мови. Бо нелюди, розмовляючи на цій мові, вигнали мене з рідного дому. А ви коли-небудь залишалися без всього?

Я думаю, що таких як я багато. Це наш біль. Жити десь вже майже тисячу днів. А скільки ще так? А чи є вихід? Я не знаю…

Я вірю, що мій маленький шлях і досвід пережитого виведуть мене до перемоги, до кращого, до мрії. А поки що я буду молитися…