В Краматорську обстріли тривали від першого дня війни. Мої діти не могли спокійно спати. Мій старший син на момент початку війни жив та навчався у Харкові. Він ледве дістався Краматорська. Я дуже за нього хвилювалась. 

Виїхати евакуаційним потягом я змогла лише з третього разу. Постійно приходила на вокзал, та не могла сісти у потяг через велику кількість людей. Наступного дня після мого виїзду у вокзал влучила ракета. 

Зараз я з дітьми живу у Полтаві. Після завершення війни дуже хочу повернутись додому.