Я мати-одиначка, у мене троє дітей. Ми переселенці з села Кам'янського Запорізької області. У нас зруйновані два будинки. 

Перший день війни запам'ятала тим, що повз наше село їхало багато військової техніки. Згодом почалися обстріли. 

У Кам'янському ми перебували місяць. Сиділи в підвалі. Були певні продуктові запаси, на подвір'ї у нас є криниця, тому з водою проблем не було. Перед тим, як виїжджати, я сказала всім сусідам, щоб набирали у нас воду, вона джерельна. Знаю, що зараз там немає світла. А як там з водою - мені невідомо. 

Нас накрило "градами" і ми з дітворою вирішили тікати, бо було дуже страшно. Сусід вивозив свою сім'ю, і нас підвіз у Приморське. Виїхали спокійно, обстрілів не було. У Приморському теж гучно, бувають обстріли, але не такі жахливі, як у Кам'янському. Може, ми вже просто звикли. 

Приморське ми обрали, тому що тут легше заробити і вижити. Дітям хочеться не лише тих продуктів, які дають як гуманітарну допомогу, тому заробляти необхідно. Тут є городина, люди займаються садами, мені тут простіше. 

Найбільш сутужно з фінансами, складно було знайти житло. Ми оформлювали ВПО, але досі не отримали виплат. Поки літо було, я могла заробити на полі, а тепер людям допомагаю, вони мені платять гроші. 

Шокувало те, коли біля будинку прилітав снаряд і діти від страху бігли ховатися. Важко це переживати і згадувати нелегко. 

Мені здається, війна закінчиться нескоро. Можливо, триватиме не один рік. 

Коли закінчиться війна, почнемо відбудовувати свої домівки. Сподіваюсь, що буде робота, на якій можна буде заробляти, щоб піднімати дітей. Дітям потрібно навчатися, ходити до школи. 

Мої діти розповідають, що будуть книги писати про наше село і про цю війну.