Коли почалась війна, я була на роботі у продуктовому магазині. Люди приходили й плакали. Намагались придбати хоч якихось продуктів. Мій чоловік відразу залишився без роботи. Коли почались обстріли, будинки навколо магазину постраждали, тому я вирішила закрити магазин. Моя дитина була налякана, тому ми вирішили виїхати на Кіровоградщину. Потім ми повернулись.

Вибухи у Миколаєві продовжуються. Було таке, що прилітало неподалік, коли я була на роботі. 

Зараз я чекаю на дитину. Допомоги ніякої немає, а скоро народжувати. Мої діти досі важко реагують на вибухи: лягають на підлогу та починають плакати. Я зазвичай виходжу в коридор та боюсь. Сподіваюсь, все скоро закінчиться. Дуже хочеться миру та спокою для своїх дітей.